ГОНЧАРЕНКО Агапій (справжні прізв., ім’я та по батькові – Гумницький Андрій Онуфрійович; 19.08.1832—03.05.1916) — свяще-
Агапій Гончаренко.
156 ГОНЧАРЕНКО
Василь Гопко.
С.І. Гопнер.
ник. Н. в с. Кривин Радомишльського пов. Київської губ. (нині с. Криве Попільнянського р-ну Житомир. обл.) в родині священика. Закінчив Київ. духовну семінарію (1853). Був знайомий з декабристом С.Трубецьким. 1857 — ієродиякон Афінської посольської церкви і кореспондент О.Герцена. 1860 заарештований, але через два тижні, 16 лют., утік до Лондона (Велика Британія), де влився в гурток політемігрантів з Росії. Працював у друкарні Л.Чернецького. Його відгук на смерть Т.Шевченка з’явився у «Колоколі». Деякий час перебував на Афоні (єпископ Мелетій Ловцу 25 січ. 1862 висвятив його на священика), в Єрусалимі, Палестині та Александрії (Єгипет). У черв. 1863 одержав підданство Греції та оселився у м. Афіни. 1 січ. 1865 як грец. священик Г. приїхав до Бостона (США), на другий день відправив службу в приватному помешканні грец. консула Д.Ботассі у Нью-Йорку. Став першим укр. правосл. священиком в Америці. Брав участь у богословських диспутах, працював над виданням Біблії араб. мовою для Нью-Йоркського бібл. т-ва, гравірував на металі й дереві. Переїхавши до СанФранціско в листоп. 1867, заклав рос. друкарню. За ініціативи адміністрації 1 берез. 1868 почав видавати англ. і рос. мовами газ. «Alaska Herald — Свобода», де в першому номері помістив ст. «Цікаві думки поета Тараса Шевченка» (перша в Америці згадка імені Шевченка англ. мовою). 1873 почав видавати газ. «Свобода» (вийшло кілька номерів). Через перевтому невдовзі продав англ. шрифти, купив землю у шт. Каліфорнія біля м. Гейвард і заснував там хутір Україна, де й помер. Тв.: Споминки Агапія Гончаренка, українського козака-священика. Коломия, 1894. Літ.: Биковський Л. Проблема А.Гончаренка. «Визвольний шлях», 1957, ч. 2—3; Варварцев М. Агапій Гончаренко — піонер української еміграції в США. «УІЖ», 1969, № 6; Світ І. Отець Агапій Гончаренко. «Український історик», 1976, ч. 49—52. С.І. Білокінь.
Г.Т. Гончаренко.
ні кріпаків. Осліп у дитинстві. У 22-річному віці почав вчитися гри на кобзі. У репертуарі Г. були укр. нар. думи й пісні, псалми тощо. 1908 Леся Українка і К.Квітка записали на фонографі у виконанні Г. варіанти укр. дум: «Олексій Попович», «Про сестру та брата», «Про вдову», пісні й танц. мелодії. Виконання небагатьох відомих тільки йому дум відзначалося непідробленою архаїчністю манери. Записи розшифрував і видав 1913 Ф.Колесса, відзначивши особливий спосіб їх наспівного декламування. Він вважав Г. спадкоємцем найкращих кобзарських традицій. Учнями Г. були П.Древченко, Є.Вудянський та ін. Про нього писали Леся Українка, Ф.Колесса, М.Сумцов, Г.Хоткевич, П.Тиховський, Є.Кріст та ін. Худож. С.Васильківський намалював його портрет. Літ.: Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. «Матеріали до української етнології. Серія 2», 1913, т. 14; К., 1969; Українка Леся. З репертуару кобзаря Гната Гончаренка. В кн.: Українка Леся. Твори, т. 9. К., 1977; Кирдан Б.П., Омельченко А.Ф. Народні співці-музиканти на Україні. К., 1980; Лавров Ф.І. Кобзарі. Нариси з історії кобзарства. К., 1980. Т.О. Комаренко.
Протягом 1829—31 брав активну участь у переселенні близько 300 родин некрасовців на лівий берег Дунаю до м. Тучков (нині м. Ізмаїл), слобід Стара Некрасівка та Нова Некрасівка (нині села Ізмаїльського р-ну Одес. обл.). 1837 таємно повернувся в Туреччину, де займався торгівлею. Відстоював права некрасовських козаків перед турец. адміністрацією, підтримував ідею створення Білокриницької ієрархії (1846). 1853—56 Г. — гетьман об’єднаного Добруджанського козацтва (некрасовців, задунайців та ногайців), яке штучно створив М.Чайковський (Мохамед Садик-паша). 1864, після ліквідації турец. урядом пільг для некрасовців, Г. звернувся до рос. уряду з проханням дозволити йому перебратися до Росії. Отримавши дозвіл, оселився у Саратовській губ. (1870). Прийняв офіц. православ’я і став ченцем. П. у м. Хвалинськ (нині місто Саратовської обл., РФ). Літ.: [Кельсиев В.] Очерк истории старообрядцев в Добрудже. В кн.: Славянский сборник, т. 1. СПб., 1875; Тумилевич Ф.В. Сказки и предания казаков-некрасовцев. Ростов-на-Дону, 1961. О.А. Прігарін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гончаренко Агапій» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
