«ГОЛОС УКРАЇНИ» («La Voce dell’Ucraina») — друкований орган Укр. прес-бюро дипломатичної місії Української Народної Республіки в Римі (Італія), тижневик. Видавався італ. мовою 1919—20. Висвітлював поточні події в Україні та її становище у світі, друкував документи УНР, статті, присвячені укр. історії та к-рі. Гол. авторами публікацій були співробітники бюро І.Гриненко, М.Липовецька, Є.Онацький, А.Пескарцолі, В.Шебедев. Матеріали «Г.У.» широко використовувалися італ. пресою й політ. діячами Італії. М.М. Варварцев.
великий монастир у відлюдній місцевості) на лаврському хуторі, за 8 верст від Києва (нині в межах міста) митрополитом Київським П.Могилою, який був за посадою одночасно й архімандритом Києво-Печерської лаври. Збудовано дерев’яну церкву на честь священномученика Іоанна Сучавського, будинок для митрополита, розбито липовий гай і сад. 1786—93 Г.п. перебувала у віданні останнього виборного архімандрита Києво-Печерської лаври Зосими Валькевича (див. Валькевичі), який жив тут до смерті. 1793 знову була приписана до Лаври. Після секуляризації церк. земель пустинь дещо занепала, але продовжувала розбудовуватися. Два кам’яних храми побудував тут митрополит Київський Філарет (Амфітеатров) — Покрова Божої Матері з бічними вівтарями: священномученика Іоанна Сучавського та Трьохсвятительським (1846, архіт. П.Спарро) і пізніше — кам’яний домовий храм на честь св. Іоанна Багатостраждального Печерського. Із Китаївської пустині перенесено дерев’яну церкву (освячена 1831 на честь Іоанна Сучавського, 1852 перейм. на честь ікони Богородиці «Живоносне джерело»). Остання значна споруда ансамблю — гол. цегляна церква на честь ікони Богородиці «Живоносне джерело» — у формах моск.-ярославської арх-ри 16— 17 ст. (1910—12, архіт. Є.Єрмаков). У Г.п. поховано преподобних Парфенія Київського (у миру — П.Краснопевцев; 1855) та Олексія Голосіївського (у миру — В.Шепелєв, 11 берез. 1917). Постановою президії Київ. окружного виконкому 19 лип. 1927 пустинь ліквідовано. 1950—60 усі споруди, крім митрополичого будинку, розібрано. 1991 пустинь повернуто церк. громаді. 7 берез. 1993 Синод УПЦ (МП) благословив відкрити чол. монастир Свято-Покровська Голосіївська пустинь. 1997—98 розроблено проект відновлення ансамблю. С.І. Білокінь.
ун-ту, учень акад. О.Шахматова (належав до керованої ним лінгвістичної секції гуртка українознавства при ун-ті). Виявив себе здібним лінгвістом, його дослідження говірок Поділля публікувались у вид. РАН. Чл. укр. громади в Санкт-Петербурзі й осередку Товариства українських поступовців. Викладав укр. мову на таємних університетських курсах Українського клубу в Петрограді (нині м. С.-Петербург). Входив до складу видавничої колегії укр. дитячого вид-ва, керував вид-вом «Слово» (Петроград). Після Лютневої революції 1917 — один із організаторів укр. громад. акцій у Петрограді, зокрема, укр. маніфестації 12 берез. 1917. Був у складі Української національної ради в Петрограді, утвореної укр. громад.-політ. орг-ціями міста. На Всеукраїнському національному конгресі обрано до Української Центральної Ради від укр. громади Петрограда. Переїхав до Києва. Належав до УРДП (згодом — Української партії соціалістів-федералістів). У верес.—жовт. 1917 очолював від. серед. шк. Ген. секретарства освіти, 1918 — видавничий від. Мін-ва нар. освіти УНР. Зі створенням УАН працював у її історико-філол. від., був співред. укр. наук. словників (1924—32). Досліджував Євсеєве Євангеліє 1283, подільські говірки та ін. 17 серпня 1929 заарештований за звинуваченням у причетності до «Спілки визволення України» (див. «Спілки визволення України» справа 1929—1930), засуджений до 5 років ув’язнення. На засланні у м. Тобольськ (нині місто в РФ) покінчив життя самогубством.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ГОЛОС УКРАЇНИ»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
