ГЛИНСЬКІ — князівський рід тюркського походження. За генеалогічними переказами, бере початок від сина Мамая — МансурКията, який після Куликовської битви 1380 осів на Задніпров’ї, заснувавши Глинськ (нині село Глинка Роменського р-ну Сум. обл.), Полтаву й Глинницю (нині с. Глинське Зіньківського р-ну Полтав. обл.). Спадкоємцем цих володінь став його син Олекса, який, прийнявши християнство, разом зі своїм сином Іваном почав служити вел. кн. литов. Вітовту. Той примножив маєтності Г. і видав за Івана (відомого учасника битви на Ворсклі; див. Ворскла, битва на річці 1399) дочку кн. Данила Острозького. Сини Івана від цього шлюбу Борис і Семен започаткували дві лінії ро-
ду Г.: старший син — литов., а молодший — черкасько-смоленську. Найвизначнішим представником першої (перервалася 1602) був М.Глинський, який на зламі 1508—09 емігрував до Москви разом зі своїми братами Іваном Львовичем (1505—07 — київ. воєводою) та Василем Львовичем. Дочка Івана Олена (р. н. невід. — 13(04)1538) 1526 вийшла заміж за вел. кн. моск. Василія III Івановича, ставши матір’ю Івана IV. Із черкасько-смоленської лінії (перерваної бл. 1576) найвідомішим був Богдан Федорович — намісник м. Путивль з 1495, захоплений у полон під час штурму міста моск. військами (1500). Його нащадки титулувалися князями путивльськими. Князі Г., що фіксуються за новітніх часів, походять зі смоленського відгалуження черкасько-смоленської лінії роду. Літ.: Wolff J. Kniaziowie litewskoruscy od koссa XIV wieku. Warszawa, 1895; Prochaska A. O kniaziowskiem pochodzeniu szlachty Gliсskich. «Miesiкcznik Heraldyczny», 1912, N 7—8; Бычкова М.Е. Родословие Глинских из Румянцевского собрания. «Записки отдела рукописей Государственной библиотеки СССР им. В.Ленина», 1977, вып. 38; Її ж. Родословие князей Глинских. «Историческая генеалогия», 1994, № 3. О.В. Русина.
Варшаві, Парижі, Нью-Йорку; відзначена Золотою медаллю на виставці в Познані (1929). Пам’ятки: залишки поселення (11— 13 ст.); дерев’яна Свято-Успенська церква (1749).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЛИНСЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
