ГІРНИЧОЗАВОДСЬКІ СЕЛЯНИ — категорія феод.-залежних селян 17—19 ст. в Росії та Україні. Поряд із землеробством вони зобов’язані були працювати також на держ. гірничих підпр-вах. В Україні ця група була невеликою. Їхня праця використовувалася на казенних солеварнях міст Тор (нині м. Слов’янськ) і Бахмут (нині м. Артемівськ) наприкінці 17—18 ст. Для виконання держ. повинностей влада щомісячно посилала сюди в наряд (як робітних людей) рос. однодвірців та слобідських козаків. Їхню долю розділили також приписні селяни кількох держ. сіл Катеринославщини. В такий спосіб влада вирішувала проблему робочої сили на казенних підприємствах, у даному випадку — гірничих. Із згортанням держ. варки солі селяни припинили виконання повинностей на торських і бахмутських солеварнях. Інститут Г.с. скасовано в Російській імперії 1861 у зв’язку з проведенням бурж. реформ. Літ.: Слюсарский А.Г. Социальноэкономическое развитие Слобожанщины XVII—XVIII вв. Х., 1964; Дружинина Е. Южная Украина в период кризиса феодализма, 1825—1860 гг. М., 1981. Т.І. Лазанська.
пластового руху (див. «Січ», «Пласт»). У роки Першої світової війни — командир сотні, коша Легіону Українських січових стрільців (1914—18), визначний організатор вишкільно-виховних структур легіону та культ.-освіт. роботи. Активний учасник Листопадової національно-демократичної революції в Галичині 1918, командант Терноп. військ. округу, мобілізаційний референт військ. мін-ва Західноукраїнської Народної Республіки (1918—19). Восени 1919 — нач. мобілізаційного від. Гол. управління Генштабу Армії Української Народної Республіки. 1920 очолював ревком Української Галицької армії у Вінниці, сприяв укладенню угоди з командуванням рад. Дванадцятої армії про збереження УГА і про спільну боротьбу проти Польщі (див. Польсько-радянська війна 1920). Від 1921 був у таборах інтернованих частин у Чехословаччині, згодом — проф., дир. г-зії в Тернополі (1922—39), працівник освіти в містах Краків (Польща; 1939—41), Тернопіль (1941—44), в ДП у Німеччині. Від 1949 — педагог у США, голова об-ня колиш. вояків Галицької армії. Автор численних публікацій з історії визвол. змагань 1914—20. П. у м. Кліфтон (США). Тв.: Організація і духовний зріст Українських Січових Стрільців. Філадельфія, 1955; Останній акт трагедії Української Галицької Армії. НьюЙорк, 1959. Літ.: Українські січові стрільці. 1914—1920. Львів, 1935; Девоссер М. Шляхами вишколу Українського січового стрілецтва. В кн.: За волю України. Нью-Йорк, 1967; Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. Львів, 1990; Українські січові стрільці. К., 1992; Коритко Р. Славетні імена Рогатинської землі. В кн.: Рогатинська земля: Історія та сучасність. Львів — Рогатин, 1995. К.Є. Науменко.
т-ві ім. Я.Коменського, один із кер. чехословац. руху Опору і організаторів «Ческе дружіни» та чехословац. легіонів. 1917—18 очолював Об’єднання чехословац. орг-цій в Росії, був чл. «Одбочки» Чехословац. нар. ради в Рос. Республіці. 1919—20 — повноважний політ. представник чехословац. уряду в м. Владивосток (нині місто в РФ). 1921 — голова комісії з допомоги голодуючим у Росії. Як заст. міністра закордонних справ ЧСР (1921—27) і відп. за рос.-укр. політику мін-ва чимало зробив для укр. емігрантів у Чехословаччині. 1927—37 — посол ЧСР у Польщі (1927—34 — одночасно у Фінляндії). 1935—38 — посол ЧСР в Югославії. П. у м. Прага (Чехія).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГІРНИЧОЗАВОДСЬКІ СЕЛЯНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
