ГІДРОНІМІКА — розділ топоніміки, що вивчає назви природних водоймищ — рік, озер, морів, океанів, боліт, джерел, а також рукотворних — водяних споруд, зрошувальних систем, каналів, колодязів, криниць тощо. Укр. гідроніми давні за походженням. Вони становлять найстаріший шар нац. лексики, що розкриває неповторні особливості мови. Дослідники зазначають вікову доістор. живучість гідронімів у часі, їх гранично-конкретну позначеність на етнічних укр. землях. Адже на осн. тер. нашої д-ви їх не перейменовували з доістор. часів. Тер. сучасної України з незапам’ятних часів і до 13 ст. включно знаходилась на шляху кочування різних народів і племен з Азії до Зх. Європи. Гідроніми давніші за назви поселень з такими ж іменами і становлять з ними одну систему. Вони допомагають виявити геогр. напрямки і шляхи міграції їхніх носіїв по тер. України і визначити їхню роль у нашій історії. Пам’ятки укр. писемності 11— 12 ст. зафіксували сотні гідронімів, які розкривають істор.-геогр. інформацію про нашу землю та її мешканців, виявляють безпосередні особливості укр. мови. Вони дають щедрий матеріал для наук. висновків культ.-істор., антропогенетичного, мовознавчого, історико-діалектологічного характеру про розвиток к-ри укр. народу. Низка укр. гідронімів була перенесена укр. переселенцями на землі Сибіру й Америки. Літ.: Каталог річок України. К., 1957; Словник гідронімів України. К., 1979. Я.І. Дзира.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГІДРОНІМІКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
