ГЕРЦИКИ — козац.-старшинський, згодом дворянський рід, що має єврейс. походження. Засн. роду — Семен Герцик (р. н. невід. — 1689), мешканець м. Умань, який 1650 прийняв християнство. Його син — Павло Семенович (р. н. невід. — бл. 1700) — полтав. полковник (1675—76, 1677, 1683—87, 1691—95). Уславився як меценат, коштом якого збудовано Хрестовоздвиженську церкву Києво-Печерської лаври (1700). Його сини — Григорій, Іван та Опанас — були прибічниками гетьмана І.Мазепи і пішли за ним у вигнання. Найвідоміший з них — Григорій Павлович (р. н. невідомий — після 1735), полтав. наказний полковник (1705). Після смерті І.Мазепи залишився вірним гетьману П.Орлику (який доводився йому зятем), був його генеральним осавулом (1711—19). Під час виконання відповідального доручення П.Орлика у Варшаві, за наказом російського посла князя С.Долгорукого, його схопили, вивезли в Росію та ув’язнили в Петропавловській фортеці. З 1728 мешкав під наглядом у Москві. Рід Г. внесено до 2-ї ч. Родовідної книги Полтав. губернії. Літ.: Лазаревский А.М. Очерки малороссийских фамилий. Материалы для истории общества в XVII— XVIII вв. Герцики. «Русский архив», 1875, т. 1; Герцик В. Генеалогическое заявление. Там само, т. 7; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 1. К., 1908. В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕРЦИКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
