ГЕРМАЙЗЕ Осип Юрійович (Йосиф Георгійович, до хрещення 1900 — Самуїл-Йосиф Генріх; 05.08(23.07).1892—22.09.1958) — історик, археограф. Н. в Києві в єврейс. родині. Закінчив історико-філол. ф-т Київ. ун-ту (1916). Чл. істор. секції Українського наукового товариства імені Шевченка. Від 1918 — на пед. роботі. 1920—29 — викл., проф. київ. вузів, 1924—29 — кер. секції методології та соціологічного обґрунтування історії Науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН, 1926—29 — кер. секції історії України Науково-дослідної кафедри марксизму та ленінізму при ВУАН. 1923—25 — організатор і кер. істор.-архів. семінару при Київ. істор. архіві ім. В.Антоновича. 1919—24 — секретар Постійної комісії для складання історико-географічного словника української землі при ВУАН, 1921— 25 — чл. комісії з вивчення
громад.-політ. рухів в Україні. 1924—29 — кер. Археографічної комісії ВУАН, готував до видання «Коденську книгу судових справ», «Акти про гайдамаччину». Уклав і видав матеріали до історії укр. визвол. руху за часів Першої світової війни. 1927—29 входив до комісії з підготовки до видання Архіву Коша Запорозької Січі. Вивчав соц.-політ. історію України 2-ї пол. 17 ст., соц.екон. відносини Гетьманщини 17—18 ст., досліджував історію гайдамаччини 18 ст. (див. Гайдамацький рух) та революц. руху 19 — поч. 20 ст. 26 лип. 1929 заарештований за звинуваченням у причетності до «Спілки визволення України» (див. «Спілки визволення України» справа 1929— 1930), засуджений на 5 років позбавлення волі з пораженням у правах на 2 роки. Повторно заарештований і засуджений 1937, втретє — 1944. Помер на засланні. Реабілітований 1958 і 1989. Тв.: Коліївщина в світлі новознайдених матеріалів. «Україна», 1924, кн. 1—2; Нариси з історії революційного руху на Україні, т. 1. К., 1926; Праця Київського Українського Наукового Товариства на тлі наукового життя Наддніпрянської України. «Україна», 1929, кн. 32; Коденська книга судових справ. «Український архів», 1931, т. 2. Літ.: Скляренко Є.М. У сфабрикованій справі «СВУ» (Й.Ю. Гермайзе). В кн.: Репресоване краєзнавство (20— 30-ті роки). К., 1991; Водотика С.Г., Кондрашов В.Ф. О.Ю. Гермайзе. «УІЖ», 1992, № 12; Водотика С., Мазур І. Творча спадщина визначного українознавця. До сторіччя з дня народження Осипа Гермайзе. «Київська старовина», 1992, № 6. О.В. Юркова.
певної культ. традиції. Розвиток Г.і. сприяв формуванню в 1950— 60-х рр. герменевтики філософської (М.Гайдеггер, Г.Гадамер), яка, в свою чергу, збагатила методологію істор. науки. Г.і. робить акцент на акті «розуміння» джерела, а не на традиційному для історіографії акті аналізу або критики. Історики-герменевти виступають проти «наївного історичного об’єктивізму». З їхньої точки зору, мислимою реальністю має бути реальність конкретного тексту, а не «уявна» істор. реальність. Г.і. ставить під сумнів пізнавальні можливості історика, закликаючи до переосмислення таких понять, як «прозорість тексту», «об’єктивність історика», «специфіка історичного пізнання». Цей теор. напрям дістав назву «нова інтелектуальна історіографія» і нині є найбільш поширеним у Німеччині, Нідерландах та США. Літ.: Гадамер Х.-Г. Герменевтика и историзм. В кн.: Гадамер Х.-Г. Истина и метод. М., 1988; Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. М., 1995. К.Ю. Галушко.
чою діяльністю, редагував газети «Русская правда» (1910—13) і «Единая Русь» (1918). Брав участь у Мармарош-Сігетських суд. процесах (1913—14), кілька разів був заарештований за проведення антиугор. та антиавстрійс. діяльності. Уникаючи репресій, емігрував до Росії. Дотримувався ідей монархізму, підтримував А.Денікіна. 1919—27 перебував на Закарпатті, проповідуючи русофільство. За античехословац. діяльність був депортований з Чехословаччини. Переїхав до Югославії (1927—29), де очолював «Карпато-русский освободительный комитет», а згодом до США. Виконував обов’язки ген. секретаря «Карпаторуського союзу» (1935—38). Виступив посередником під час переговорів (верес. 1938) укр. і рус. нар. рад напередодні формування автономного уряду А.Бродія. В роки Другої світової війни проводив античехословац., а після 1945 — антирад. політику. Літ.: Магочій П.Р. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848—1948). Ужгород, 1994; Нариси історії Закарпаття, т. 2. Ужгород, 1995; Павленко Г.В. Діячі історії науки і культури Закарпаття: Малий енциклопедичний словник. Ужгород, 1997. М.М. Вегеш.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕРМАЙЗЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
