ГЕРДЕР (Herder) Йоган-Готфрід (25.08.1744—18.12.1803) — нім. письменник, мовознавець, філософ, один із видатних представників нім. класицизму. Його ідеї підготували ґрунт для розвитку класичного історизму 19 ст., становлення теор. засад нім. істор.
школи. Н. в Сх. Пруссії в родині шкільного вчителя. Освіту здобув на теологічному ф-ті Кенігсберзького ун-ту, де його вчителем був І.Кант. Від 1764 працював учителем церк. шк. й пом. настоятеля церк. приходів у м. Рига (нині столиця Латвії). 1769 здійснив поїздку до Франції. В Гамбурзі (Німеччина) познайомився з нім. драматургом Г.Лессінгом, а пізніше з Й.-В.Гете, на творчість якого мав величезний вплив і завдяки якому був 1776 запрошений до Веймара (Німеччина) придворним проповідником і членом консисторії. В публікаціях «Нариси про новітню німецьку літературу» (1767—68), «Критичні ліса» (1769), «Вибране із переписки про Осіана і про пісні давніх народів» (1773) були закладені програмні ідеї нім. літ. і сусп. руху «Буря та натиск». В останній праці, що вперше побачила світ у зб. «Про німецький характер», обґрунтовувалася думка про те, що в поезії може існувати ідеал прекрасного, відмінний від давньогрец., який утверджувався ідеологами Просвітництва доби, зокрема І.Вінкельманом. Для нім. нац. самосвідомості ця думка відігравала важливу роль, оскільки Г. ставив знак рівності між антич. класикою й літ. пн. «варварських» народів, представленою в нар. піснях. Тим самим була створена теор. основа для уявлення про самобутність та індивідуальність нім. к-ри й к-р ін. народів. Г. ввів у вжиток поняття «дух часу» (Zeitgeist), яке означало історико-культ. спадкоємність прогресуючого часу, залежність сучасного від минулого і концентрацію «в собі» всієї неповторної своєрідності епохи. Головна праця Г. «Ідеї до філософії історії людства» («Ideen zur Geschichte der Menschheit», т. 1— 4, 1784—91) залишилася незавершеною. Вона містить критику раціоналістичної філос.-істор. схеми Просвітництва та думки щодо створення універсального істор. світоуявлення, визнання за кожною епохою в минулому власного права на існування й власної досконалості. Водночас Г. заклав новий ідеал «освіти людини» як «сходження до гуманності» (як специфічний спосіб перетворення к-рою природних задатків і здібностей людини),
що замінив просвітницьку концепцію «природної освіти». Це був величезний крок до історизації сусп. свідомості 19 ст. й розвитку історичної науки. Гол. думка праці полягала в тому, що органічний розвиток природи за задумом Творця необхідним чином переходить в історію людства. В ній к-ри різних народів виступають певними щаблями сходження людського роду до гуманності, власне справжньої людяності, освіченості й просвіти. Світ. істор. процес представлений як єдине органічне зростання людського сусп-ва, в основі якого лежать природні умови, нац. характер і культ. традиції. Прогрес історії, за Г., означав розвиток не тільки власне розуму, а й наслідків його діяльності. Г. збагатив істор. думку кількома основоположними ідеями: а) універсалізму істор. процесу як необхідної умови спадкоємності самоцінних епох та к-р; б) органічної цілісності історії, її взаємопов’язаності; в) індивідуальності, яка проявлялась в історії в націях; г) прогресу як невпинного поступу людства до гуманності. На поч. 19 ст. філос.-істор. концепція Г. стала теор. орієнтиром для більшості професійних істориків Європи. С.П. Стельмах.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕРДЕР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
