ГЕРАСИМЕНКО Михайло Петрович (21.11.1902—26.11.1961) — історик-економіст і педагог. Д-р екон. н. (1961). Н. в с. Лебедин (нині село Шполянського р-ну Черкаської обл.). Закінчив Київ. ін-т нар. г-ва (1926), аспірантуру при АН УСРР (1930). 1926—34 — викл., зав. каф-ри Київ. ін-ту нар. г-ва та Інженерно-екон. ін-ту (Київ), 1935—41 — на екон. службі в орг-ціях системи харчової пром-сті у м. Воронеж (нині місто в РФ). Учасник Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. 1946—52 — ст. викл., доц. Львів. торг.-екон. ін-ту, 1952—61 — зав. від. економіки Ін-ту сусп. наук АН УРСР. Спеціалізувався у сфері історії нар. г-ва і екон. думки України. П. у м. Львів. Тв.: Николай Коперник — выдающийся экономист эпохи раннего капитализма. К., 1953; Аграрні відносини в Галичині в період кризи панщинного господарства. К., 1959; Боротьба трудящих Західної України за возз’єднання з Радянською Україною (1921—1939 рр.). К., 1960. Літ.: Злупко С. Я завжди залишуся учнем Михайла Герасименка. «Львівський політехнік», 1997, 27 черв., 3 лип. Ф.І. Стеблій.
І.О. Герасимов.
ГЕРАСИМОВ Іван Олександрович (н. 08.08.1921) — генерал армії. Герой України (з врученням
88 ГЕРАСИМОВ
М.М. Герасимов.
ордена «Золота Зірка», 1999). Н. в с. Пьостровка (нині село в Башкортостані, РФ). 1938—40 навчався в Ульяновському бронетанковому уч-щі. 1955 закінчив Акад. бронетанкових військ, 1966 — Академію Генштабу ЗС СРСР. Після уч-ща командував танковим взводом, ротою в Одес. військ. окрузі. У Великій вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 брав участь з черв. 1941. Воював на Пд., Пд.-Зх., Пн.-Кавказ., Закавказ. фронтах, Першому Українському фронті. У складі 3-ї гвард. танк. армії визволяв Київ (див. Букринський плацдарм 1943, Лютізький плацдарм 1943). У груд. 1943 командував 59-м гвард. важким танковим полком прориву, звільняв м. Коростишів. У складі 2-го Далекосх. фронту брав участь у радянськояпонській війні 1945 (Курильські о-ви), був начальником штабу танкової бригади. У повоєн. роки перебував на різних командних посадах: команд. танк. полку, мотострілецької та танк. д-зій, танк. армії, Пн. групи військ (ПНР), 9 років — Київського військового округу, потім — головнокоманд. Зх. напрямку. Понад 30 років його військ. служба, громад.-політ. діяльність пов’язані з Україною. Депутат ВР СРСР 9—11 скликань, з 1980 — чл. політбюро ЦК КПУ. 1986 брав активну участь у ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС (див. Чорнобильська катастрофа 1986), очолюючи опергрупу Мін-ва оборони СРСР з координації частин і з’єднань усіх військ. округів СРСР. Від 1989 — голова Гол. редколегії «Книги пам’яті України», від 1991 — голова Ради орг-цій ветеранів України. Нагороджений 2-ма орденами Леніна, 3-ма — Червоного Прапора, Жовтневої Революції, орденами та медалями зарубіжних д-в, 4-ма орденами України. Літ.: Як уральський хлопець став Героєм України. «Хрещатик», 1999, 5 листоп. В.В. Давидов, П.П. Панченко.
Іркутському краєзнавчому музеї, від 1922 вів систематичні археол. розкопки в Сибіру. 1928 відкрив і досліджував верхньопалеолітичну стоянку Мальта поблизу Іркутська. 1932—41 жив у Ленінграді (нині м. С.-Петербург), навч. в аспірантурі Держ. акад. історії матеріальної к-ри. Був співробітником Ін-ту історії технології, Ін-ту історії матеріальної к-ри АН СРСР, Держ. Ермітажу. 1941—44 жив у Ташкенті (столиці Узбекистану), від 1944 — у Москві, працював у Моск. від. Ін-ту історії матеріальної к-ри АН СРСР. 1950 створив лабораторію пластичної реконструкції при Ін-ті етнографії АН СРСР, якою керував упродовж 1950—70. Першим у світ. науці розробив метод пластичної реконструкції обличчя людини за її черепом. Експериментально довів можливість відтворення обличчя до портретної схожості. Підсумки роботи виклав у монографії «Восстановление лица по черепу» (1955). Відтворив бл. 200 портретів людей різних епох (неоліту, енеоліту тощо) та археол. к-р, істор. діячів (зокрема Ярослава Мудрого, Андрія Боголюбcького, Ярослава Володимировича, Івана IV, адмірала Ф.Ушакова). Його роботи експонуються у багатьох музеях. Лауреат Держ. премії СРСР (1950). П. у м. Москва. Літ.: Герасимова М.М., Сурнина Т.С. Научная деятельность М.М.Герасимова. «Труды Института этнографии АН СССР. Новая серия», 1978, т. 107, вып. 8; Флоренсов В.А. и др. Непроторенным путем. Иркутск, 1979. Л.О. Гаврилюк.
жін. учительській семінарії, працював над підготовкою документів з історії козаччини (видані не були). Під час Першої світової війни перебував на військ. службі, від 1919 — на пед. роботі: спочатку — проф. Львів. укр. ун-ту, від 1920 — у Стрийській г-зії. 1925—30 співпрацював з істор. установами М.Грушевського у ВУАН: від 1925 — чл. комісії з вивчення історії Зх. України, од 1927 — дійсний чл. Археографічної комісії ВУАН, з 1928 — дійсний чл. Н.-д. каф-ри історії України у Києві. Від 1929 — дійсний чл. істор. секції ВУАН. 1927—29 працював в археогр. експедиції, повторно збирав і копіював загублені істор. документи до 1651— 65, готував їх до друку. Однак 1931 друк був припинений, а зб. документів удруге загубилася. Її невелика ч. була видрукувана 1994. На поч. 1930-х рр. переїхав до Львова, де викладав у гімназіях. 1940—41 — ст. н. с. Львів. від. Ін-ту історії України АН УРСР, під час гітлерівської окупації в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — співробітник укр. вид-ва. П. у м. Львів. Рукописи Г. зберігаються у ЦДІА України в м. Львів. Тв.: Виговський і Юрій Хмельницький. «ЗНТШ», 1904, т. 59—60; Виговщина і Гадяцький трактат. Там само, 1909, т. 87—89; Чуднівська кампанія 1660 р. Там само, 1913, т. 113— 114; Смерть Івана Виговського. В кн.: Ювілейний збірник на пошану акад. М.С.Грушевського, т. 1. К., 1928; До питання про статті Б.Хмельницького. «ЗНТШ», 1930, т. 100. Літ.: Книш Я. Родовід Василя Герасимчука. «Львівські історичні праці. Джерела», 1994, вип. 1; Зазуляк Ю. Василь Герасимчук — дослідник
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Герасименко Михайло Петрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
