ВЧК (рос. Всероссийская чрезвычайная комиссия), Всеросійська надзвичайна комісія. Ств. у Петрограді (нині Санкт-Петербург) за постановою РНК (із кін. січ. 1918 — РНК РСФРР) від 20(07) груд. 1917 для боротьби з контрреволюцією та саботажем. Ці функції перед тим виконував Петрогр. військ.- революц. к-т. Голову і чл. Колегії ВЧК призначав Раднарком РСФРР. ВЧК очолив Ф.Дзержинський. На поч. берез. 1918 ВЧК разом з більшовицьким урядом переїжджає до Москви, де невдовзі розміщується на Луб’янці (будинки страхових т-в «Якорь» та «Россия»), яка з того часу стала штаб-квартирою і символом більшовицької спецслужби. У тодішніх рад. республіках надзвичайні комісії (ЧК) створю-
валися зазвичай при урядах республік (в Україні було створено Всеукр. надзвичайну комісію для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами — ВУЧК), на місцях створювались губернські, повітові (їх ліквідували на поч. 1919) і транспортні ЧК, а в підрозділах Червоної армії — військ. ЧК, які в січ. 1919 перетворено на особливі відділи. ВЧК координувала діяльність респ. і місц. органів ЧК, а члени Колегії ВЧК часом очолювали ЧК республік. Напр., М.Лаціс 1918—19 очолював ВУЧК. У своєму розпорядженні ВЧК мала війська ВЧК. Офіційно ВЧК проіснувала до 6 лют. 1922, коли постановою Всерос. ЦВК її було реорганізовано на Державне політичне управління. Iз самого початку ВЧК була одним із ключових засобів збереження і зміцнення влади, захопленої більшовицькою партією 1917, а також потужним інструментом терору. Урядом В.Леніна їй було доручено вести боротьбу зі шпигунством, диверсіями, збройними заколотами, саботажем, контрреволюцією, політ. бандитизмом, а також із грабіжництвом, спекуляцією, посадовими злочинами. Спочатку до компетенції ВЧК належали лише оперативна робота і попереднє розслідування, однак уже від лют. 1918 працівники ВЧК одержали право розстрілювати на місці злочину тих, кого оголошено учасниками контрреволюц. виступів. За роки громадян. війни 1918—21 швидко розвинула всеохоплюючий апарат, мережу агентів та інформаторів, широко використовувала методи провокації, організувала мережу в’язниць і концтаборів. Восени 1918 починає систематично направляти «підозрілих» у табори без суд. вироку. ВЦВК «узаконив» це лише 17 лют. 1919. Масові розстріли, масштаби яких приховувалися офіц. особами, розпочалися вже у перше півріччя її існування. Постановою «Про червоний терор» від 5 верес. 1918 Раднарком РСФРР на доповідь голови ВЧК ухвалив рішення про те, що певні категорії осіб підлягають розстрілу. Від 1 лип. 1919, посилаючись на надзвичайну ситуацію, більшовики перевели всі надзвичайні комісії в Україні на військ. становище, замість спец. колегій усі каральні справи розглядали «трійки», до яких вхо-
дили голова колегії та її два члени, розстрільні вироки виносилися без будь-якого узгодження з ін. інстанціями. 19 квіт. 1921 у р-нах бойових дій створено надзвичайні трійки з правами революц. трибуналів у складі командира військ. частини, представника парт. органу і представника ЧК. Спец. інструкцією уряду ці трійки одержали широкі права включно із правом розстрілу. На засіданні Політбюро ЦК РКП(б) під головуванням В.Леніна 14 трав. 1921 ухвалено рішення «Про розширення прав ВЧК щодо застосування вищої міри покарання». 1921—22 постановами більшовицького уряду визнано міри покарання не лише для тих, хто реально виступав проти комуніст. режиму, а й для тих, кого лише підозрювали у діях такого типу. Ці рішення послідовно проводилися в життя. Одними з наймасовіших в Україні стали розстріли у Києві 1919, де чекістами, за даними деяких фахівців, було знищено не менше 12 тис. осіб. У своїх репресивно-каральних діях ВЧК активно використовувала інститут закладників (заручників), введений за узгодженням з Раднаркомом РСФРР наказом нар. комісара внутр. справ РСФРР Г.Петровського у берез. 1918. Поруч з цим існував інститут «відповідачів», коли з нас. відбирались особи, яких зобов’язували інформувати більшовицькі органи про зв’язки місц. нас. з тими, хто виступав проти комуністів, про підготовку будь-яких виступів проти режиму. У разі недонесення «відповідачів» піддавали репресіям нарівні із закладниками. Постановою Ради робітн.-сел. оборони від 15 берез. 1919 чекістам було визначено найкращий продовольчий пайок — червоноармійський. З того часу працівники комуніст. спецслужби неухильно прагнули розширювати власні пільги і привілеї, які у 1930-ті рр. перевищили армійські. Саме пільги і необмежені повноваження приваблювали до лав ВЧК— ДПУ—НКВС різних кар’єристів, авантюристів, серед яких траплялись і позапарт. особи або ті, хто у минулому належав до політ. противників більшовиків. Використавши ВЧК для утримання влади і знищення тих, хто протистояв режимові, В.Ленін у груд. 1921 поставив питання про її реформування, обмеження компетенції, чітке визначення функцій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВЧК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
