ВОТЧИННА ПРОМИСЛОВІСТЬ — гол. чин. промисли й пром. підпр-ва, в основі яких лежала примусова праця особисто чи поземельно залежних посполитих, переважно селян. Мала витоки з вотчинного ремесла, яке оформилося в Київській Русі. На тер. України наприкінці 17 — 1-й пол. 19 ст. В.п. склалась у процесі виникнення та функціонування панських, монастирських, держ. і царських мануфактур. У Зх. Україні, на відміну від Лівобережної України, Слобідської України, Пд. України, на більшості з мануфактур застосовувалася праця кріпаків
640 ВОТЧИННИЙ
П.М. Врангель.
(див. Кріпацтво) окремих можновладців, що визначало певну консервативність В.п. (лише деякі з галицьких мануфактур згодом перетворилися на ф-ки). Певна кількість мануфактурних і кустарно-артільних підпр-в функціонувала з одночасним використанням праці підданих і вільнонайманих виробників. Це свідчило про перехідний етап від суто феод. вир-ва до капіталіст. Такими, зокрема, у 1-й третині 18 ст. стали Глушківська (Путивльська) суконна, Почепська, Шептаківська і Тапальська полотняні мануфактури та ін. Власники В.п. (найбільшими з них були Понятовські, Браницькі, Потоцькі, Горленки, Розумовські, Миклашевські та ін.) могли її продавати, закладати, дарувати тощо. У зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин В.п. поступово втрачала конкурентоспроможність і в 2-й пол. 19 ст. занепала остаточно. Літ.: Гуржій I.О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст. К., 1954; Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні, ч. 4. К., 1959; Пономарьов О.М. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. Львів, 1971; Дерев’янкін Т.I. Промисловий переворот на Україні: Питання теорії та історії. К., 1975. О.I. Гуржій.
Харків. група також здійснювала політику Бюро к-ту більшості (всерос. більшовицького орг. центру). Серед її чл. — Артем, Б.Авілов, М.Доброхотов, Г.Мерцалов. У серп. ЦК РСДРП надав їй права к-ту. До складу Київ. групи, яка не оформилась у самостійну орг-цію і залишилась у складі меншовицького міськ. к-ту РСДРП, входили В.Вакар, Г.Кржижановський, Г.Михайлов, О.Шліхтер. Політ. платформа групи піддавалася критиці з боку редакції газ. «Пролетарій» та В.Леніна. Групи «В.» брали участь у революції 1905—1907 в Україні. Літ.: 1905 рік у Києві та на Київщині: Збірник статей та спогадів. К., 1926; Кондуфор Ю.Ю. Харьковская большевистская группа «Вперед». Х., 1954; Варгатюк П.Л. В.I.Ленін і Катеринославська більшовицька організація. Дніпропетровськ, 1961; Меньшевики. В кн.: Политические партии России. Конец XIX — первая треть ХХ века. Энциклопедия. М., 1996. Л.Д. Федорова.
Один з провідників Білого руху. Відкинув пропозицію гетьмана П.Скоропадського очолити укр. ЗС. Від серп. 1918 — у Добровольчій армії, нач. кінної д-зії, командир кінного корпусу. Підвищений в чині до ген.-лейтенанта. У ЗС Пд. Росії (ЗСПР) — команд. Кавказ. добровольчою армією (січ.—трав. 1919), Кавказ. армією (трав.—груд. 1919), Добровольчою армією (груд. 1919 — січ. 1920). Від квіт. 1920 — головнокоманд. ЗСПР, реорганізованих ним у Російську армію. Після поразки від Червоної армії 16 листоп. 1920 на чолі залишків армії евакуювався з Криму до Туреччини. Проживав у Югославії, Бельгії. Заснував Рос. заг.-воїнський союз (1924). П. у м. Брюссель (Бельгія). Похований у м. Бєлград (Югославія). Літ.: Бортневский В. Загадка смерти генерала Врангеля. СПб., 1996; Венков А.В. Врангель. В кн.: Белые генералы. Ростов-на-Дону, 1998. А.О. Буравченков.
ВОТЧИННИЙ СУД — суд, який чинив над своїми підданими власник вотчини або помістя. У Київській Русі вотчинне судочинство здійснювалося феод. знаттю щодо невільників та закупів. На укр. землях у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської В. с. виступав як суд 1-ї або ж 2-ї інстанції після слідства і вироку копного суду. В дещо модифікованому вигляді проіснував до судової реформи 1864.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОТЧИННА ПРОМИСЛОВІСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
