ВОРОЖІННЯ, ворожба — практика довідування про долю людини та спосіб безпосереднього впливу на неї з допомогою спец. магічних дій (гадання, зняття порчі тощо). Вважається, що спершу В. було скероване на убезпечення від ворога. У язичницькі часи у слов’ян В. було прерогативою волхвів (зокрема, відомо, що у середньовічних балт. слов’ян жерці гадали при святилищах за допомогою священних коней). У християн. часи, коли В. перестало бути реліг. справою, як свідчать нар. повір’я, окрім ворожок, гадалок і відьом, до В. міг вдаватися будь-хто, практика В. була досить поширеною і зводилася до певних правил — виголошення відповідних молитов та вчинення дій з предметами та речовинами (свічками, водою, волоссям, кров’ю, вугіллям тощо). У давнину було поширене гадання за різними природними прикметами та ознаками речей: шумом дерев, криком птахів, виттям вовків, станом нутрощів забитих тварин. Серед дівчат було популярним гадання-В. про заміжжя в ніч на Різдво та Новий рік. У наш час поширеніше гадання на картах та по лініях долоні (хіромантія), що також є пережитком В. Літ.: Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. К., 1991. Ю.Г. Писаренко.
вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. Сформований 7 лип. 1942 для оборони воронезького відтинку фронту та ударів по пн. флангу ворожого угруповання, що наступало на Сталінград (нині м. Волгоград, РФ). Першою до складу В.ф. увійшла 40-ва армія, що захищала 1941 Воронеж (РФ). Армія була сформована у серп. 1941 в р-ні м. Конотоп у складі Південно-Західного фронту, але уникнула долі більшості його військ, розгромлених у Київському оточенні. В різні часи до складу В.ф. входили також 6-та, 13-та, 21-ша, 38-ма, 47-ма, 52-га, 60-та, 64-та, 69-та армії, 4-та, 5-та, 6-та, 7-ма гвард. армії, 1-ша і 3-тя танк. та 3-тя і 5-та гвард. танк. армії. Взимку 1942—43 В.ф. брав участь у розгромі нім. та італ. військ на Середньому Дону. 8 лют. 1943 В.ф. визволив Курськ (РФ), 16 лют. — Харків, який німці через місяць контрнаступом взяли знову. Видатну роль В.ф. відіграв у Курській битві 1943, відбиваючи найсильніший наступ ворога на пд. дуги. Контрнаступ В.ф. завершився визволенням 5 серп. Бєлгорода (РФ) і спільно з Степовим фронтом — 23 серп. Харкова (див. Бєлгород-Харківська наступальна операція 1943). Далі війська В.ф. розгорнули наступ на київ. напрямі, з ходу форсували Дніпро і створили плацдарми на правому березі річки на пд. і пн. від Києва. 20 жовт. 1943 В.ф. було перейм. на Перший Український фронт. Команд. В.ф.: П.Голиков (лип. 1942, жовт. 1942 — берез. 1943), М.Ватутін (лип. — жовт. 1942, берез. — жовт. 1943). Літ.: Советская военная энциклопедия, т. 2. М., 1976. В.С. Коваль.
казом Ставки Верховного Головнокомандування в ніч на 7 лип. рад. армійські частини, що там перебували, були відведені на нові рубежі. На 7 лип. противник розширив прорив до 300 км вздовж фронту і, майже охопивши з пн. війська Пд.-Зх. фронту, намагався його оточити. Але війська фронту вчасно відступили. Не вдалася також спроба противника оточити війська Пд. фронту, які оборонялися в Донбасі. За наказом Ставки вони були відведені за р. Дон в його нижній течії і до 25 лип. закріпилися на лівому березі. В ході В.-В. о. рад. війська на пд. відступили в глиб тер. на 150— 400 км. Ворог спромігся тоді створити пряму загрозу Сталінграду (нині Волгоград, РФ) й Пн. Кавказу, але йому не вдалося оточити й розгромити рад. війська. Відступ став передумовою успіху подальших дій рад. військ.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОРОЖІННЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
