ВОЗНЕСЕНСЬК — місто обласного підпорядкування Миколаїв. обл., райцентр. Розташов. на р. Пд. Буг. Залізнична ст. Нас. 42,3 тис. осіб (2001). Виник 1795 на місці колиш. запороз. зимівника, потім села Соколи, що входило до Бугогардівської паланки, яка за КючукКайнарджійським мирним договором 1774 увійшла до складу Новорос. губ. Для посилення охорони кордону з Туреччиною кн. Г.Потьомкін запропонував імп. Катерині II збудувати на місці Соколів нове місто і «взять за актуальное правило, дабы селения пограничные были военные». 1795—96 — адм. центр Вознесенського намісництва, 1797— 1803 — заштатне м-ко Новоросійської губернії, 1803—17 — гол. станиця Бузького козацького війська. Від 1817 — заштатне місто Єлизаветградського пов. Херсонської губернії. 1920—23 — повітовий центр Херсон. (1920—22 — Миколаїв.) губ., з 1923 — райцентр Миколаїв. округи, од 1932 — Одес., 1944 — Миколаїв. обл. Місто з 1938. Літ.: IМіС УРСР. Миколаївська область. К., 1971; Скальковський А.О. Iсторія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. Дніпропетровськ, 1994; Савруцький В. Вознесенськ. Миколаїв, 1994. Я.В. Верменич.
тризрубна, одноверха. По периметру оточена широким опасанням. У композиції домінує високий восьмигранний верх. Низький притвор-бабинець і влаштовані над ним хори відкриваються у висотно розкритий простір центр. зрубу двоярусним вирізом — аркою. В інтер’єрі зберігся різьблений позолочений семиярусний іконостас з живописом 1680—82 худож. I.Рутковича. Iконостас має ордерну структуру, але соковите різьблення завершень і царських врат надає йому барочного характеру. Живопис відзначається сміливістю колористичного задуму, зверненням до нових сюжетів, особливою натхненністю образів. Новиною в композиції іконостасу є розміщення між намісним і празниковим ярусами ікон з ілюстраціями фрагментів з Нового Завіту. Найдовершенішими є намісний ряд ікон та малюнки на дияконських вратах. Літ.: Свєнціцька В.I. Iван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст. К., 1966; Iсторія українського мистецтва, т. 3. К., 1968; История искусства народов СССР, т. 4. М., 1976; Жолтовський П.М. Український живопис XVII—XVIII cт. К., 1978; Украина и Молдавия: Справочник-путеводитель. М.—Лейпциг, 1982. Н.Г. Ковпаненко.
чельницькі), Черкаси, Умань, Катеринопіль, Чигирин. До повітів належав ряд приписних міст: Очаків — до Вознесенського, Миколаїв і Берислав — до Херсон., Одеса (Хаджибей), Овідіополь, Дубоссари і Григоріополь (нині місто та смт в Молдові) — до Тираспольського. Управління краєм здійснював намісник, який підпорядковувався катеринослав., вознесенському і таврійському генерал-губернаторові. Згідно з указом імп. Павла І від 12 груд. 1796, В.н. ліквідовано, а його тер. увійшла до складу Новорос., Київ. і Подільської губ. (1797).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОЗНЕСЕНСЬК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
