ВОЄННО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (ВПК) — 1) сукупність підпр-в і орг-цій тієї чи ін. країни, які виготовляють озброєння і військ. техніку (ОВТ) для потреб ЗС своєї д-ви та на експорт; 2) сусп. феномен, у підґрунті якого лежить збіг інтересів кер. воєн. корпорацій, вищого командного складу ЗС і високих посадових осіб д-ви, а одним з гол. проявів є лобіювання бізнес-інтересів воєн. пром-сті на вищому держ. рівні та посилення її впливу на сусп. процеси. До ВПК звичайно зараховують ракетно-косміч., авіабудівну, суднобудівну, бронетанкову, радіоелектронну, артилер.-стрілец. галузі. ВПК уперше виникли у США і СРСР у період «холодної війни», коли за відсутності активних воєн. дій між ними розгорнулася безпрецедентна «гонка озброєнь», і на перший план виступив такий чинник могутності, як спроможність розробляти й виготовляти ОВТ на сучасному рівні і в належній кількості. Першим із провідних політиків термін ВПК використав Д.Ейзенхауер у своєму виступі 1961. Залишаючи посаду президента США, він зазначив, що «…єднан-
ня між колосальним військовим апаратом і великою воєнною промисловістю — щось нове в історії Америки… Ми повинні в наших державних справах бути обережними, щоб цей військово-промисловий комплекс у своєму розвиткові не вийшов з-під нашого контролю…». В СРСР термін ВПК використовувався виключно до капіталіст. країн і лише в негативному плані. Однак у цілому і ВПК США, і «воєнна промисловість» СРСР слугували опорами агресивної зовн. політики цих д-в. На відміну від США (де навіть у регулюванні ВПК певна роль відводилася ринковим принципам), у СРСР існувала жорстка централізована система планування і управління ВПК, в якій гол. плануючим органом виступав оборонний від. Держ. к-ту планування нар. г-ва, контролюючим — Держ. комісія РМ СРСР з воєнно-пром. питань, а виконуючим — 9 мін-в. Зменшення міжнар. напруги з серед. 1980-х рр. змусило уряди СРСР і США реформувати ВПК. У СРСР ці реформи звелися переважно до конверсії (переводу оборонних підпр-в на випуск цивільної продукції), що обернулося кризою у ВПК й обвалом вир-ва в суміжних галузях пром-сті. У США та ін. індустріально розвинутих країнах магістральним напрямом реформування ВПК (замість цього терміна набув поширення термін «оборонна промисловість») стала диверсифікація (розширення номенклатури товарів, послуг) воєн. компаній шляхом інтеграції з ін. компаніями (у т. ч. цивільними). Так, із 50 великих аерокосміч. корпорацій США (1982) після інтеграційних процесів залишилося 5 (1998), в Зх. Європі 30 аерокосміч. корпорацій (1992) об’єдналися в 5 (2000). У той же час в СРСР, а згодом — у пострад. д-вах, було накладено законодавчі обмеження на інтеграцію у ВПК з політ. мотивів (побоювання консолідації консервативних «червоних директорів»). Результатом перетворень ВПК в індустріально розвинутих країнах став перехід до моделі високотехнологічного комплексу (ВТК), за якої учорашні воєн. корпорації, значно збільшившись у розмірах і довівши частку цивільної продукції в своїх замовленнях до рівня не менше 50 %, упевнено відчувають себе в умовах скоро-
чення держ. воєн. замовлень і світ. ринку ОВТ. Укр. оборонно-пром. комплекс (ОПК, це поняття стало використовуватися замість поняття ВПК з огляду на неагресивний характер зовн. політики України) виник як уламок ВПК СРСР і на поч. 1990-х рр. складався з бл. 700 пром. об’єднань і наук. орг-цій (заг. чисельність робітників — понад 1,5 млн осіб). Істотною проблемою була залежність ОПК України від кооперації з ВПК ін. країн СНД, насамперед РФ — за різними видами ОВТ від 40 до 95 % (наприкінці 1990-х рр. спроможність ОПК самостійно забезпечити потреби ЗС України становила 5—7 і від їхніх замовлень. Необхідність розбудовувати держ. інституції і вирішувати екон. проблеми значно обмежувала можливості реформування ОПК. Екон. криза, яка паралізувала внутр. ринок, унеможливила проведення реформ. В результаті ОПК зазнав глибокої кризи і поступово почав перетворюватися з передового сектору пром-сті на тягар для економіки країни. Певні позитивні зрушення намітилися з поч. 2000. Указом Президента України від 5 берез. 2002 затверджено Концепцію структурної перебудови ОПК України — один з перших держ. актів незалежної України, що сформулював стратегічні засади оборонно-пром. політики. Найпотужнішими підпр-вами і орг-ціями ОПК України є Держ. КБ «Південне», вироб. об-ня «Південний машинобудівний завод», ВАТ «Мотор-Січ», Запоріз. маш.-буд. КБ «Прогрес», Авіац. наук.-тех. комплекс ім. О.Антонова, Київ. держ. авіабуд. з-д «Авіант», Харків. держ. авіабуд. з-д, ВАТ «Хартрон», з-д ім. В.Малишева, КБ ім. О.Морозова, КБ «Іскра», ЗЕМЗ «Іскра», ДАКХ «Артем».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОЄННО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
і від їхніх замовлень. Необхідність розбудовувати держ. інституції і вирішувати екон. проблеми значно обмежувала можливості реформування ОПК. Екон. криза, яка паралізувала внутр. ринок, унеможливила проведення реформ. В результаті ОПК зазнав глибокої кризи і поступово почав перетворюватися з передового сектору пром-сті на тягар для економіки країни. Певні позитивні зрушення намітилися з поч. 2000. Указом Президента України від 5 берез. 2002 затверджено Концепцію структурної перебудови ОПК України — один з перших держ. актів незалежної України, що сформулював стратегічні засади оборонно-пром. політики. Найпотужнішими підпр-вами і орг-ціями ОПК України є Держ. КБ «Південне», вироб. об-ня «Південний машинобудівний завод», ВАТ «Мотор-Січ», Запоріз. маш.-буд. КБ «Прогрес», Авіац. наук.-тех. комплекс ім. О.Антонова, Київ. держ. авіабуд. з-д «Авіант», Харків. держ. авіабуд. з-д, ВАТ «Хартрон», з-д ім. В.Малишева, КБ ім. О.Морозова, КБ «Іскра», ЗЕМЗ «Іскра», ДАКХ «Артем». 