Реферати статті публікації

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Історія України » Енциклопедія історії України

ВІЛЬНЮСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Свою історію розпочинає з колегіуму, заснованого 1570 єзуїтами (див. Єзуїтські школи) при під-

тримці віленського єпископа Валеріана Протасевича та вел. кн. литов. і польс. короля Сигізмунда ІІ Августа. Король Стефан Баторій, який протегував єзуїтам, 1 квіт. 1579 надав привілей колегіуму, за яким той одержав статус вищого навч. закладу — акад. (ун-ту), підтверджений Папою Григорієм XIII 30 жовт. 1579. Акад. стала освіт. осередком для всіх земель Великого князівства Литовського (ВКЛ), у ній навч. не тільки литовці, а й правосл. русини — білоруси та українці. Першим ректором став відомий церк. діяч і письменник П.Скарга. Спочатку в складі акад. було два ф-ти — філос. і богословський. На першому вивчалися мови — лат., грец., єврейс., нім., франц.; поетика, риторика, логіка, фізика, метафізика, математика. На другому — Святе Письмо, теологія, канонічне право, казуїстика. 1641 відкрито юрид. ф-т. Від 1586 діяла друкарня. За своїм рівнем акад. не поступалася європ. ун-там. У ній викладали місц. вчені, а також учені із Зх. Європи — чехи, італійці, англійці, німці, португальці, іспанці. Багато з них здобули європ. популярність (економіст і правник А.Олізаровий, математик О.Крігер, філософи М.Смиглецький зі Львова, Ж.Ляуксмінас із Жмуді (нині зх. ч. Литви), філолог-риторик і філософ М.-К.Сарбієвський з Варшави, історик А.КояловичВіюкас з Каунаса (Литва). Від 1583 до 1781 вчені ступені були присвоєні 4076 особам. Акад. сприяла розвитку литов. писемності та історії. В ній вивчалася литов. мова, видавалися книги. Найбільш значними виданнями акад. литов. мовою є «Постила» М.Даукши, кілька вид. граматик, «Історія Литви» А.КояловичаВіюкаса. 1585 був виданий литов., латис., естон. і білорус. мовами Катехізис Петра Канізія, яким користувалися в акад. Для латишів це була перша кн., видана рідною мовою. Після ліквідації єзуїтського ордену (1773) ун-т перейшов у відання Едукаційної комісії і 1781 перетворений в Гол. шк. ВКЛ (Schola Princeps Magni Ducatus Lithuaniae). Відкрито мед. ф-т, впроваджувалося вивчення природничих наук. З 1753 Астрономічна обсерваторія стала наук. осередком. В Гол. шк. викладали відомі вчені, серед них — ботанік француз Ж.Жилібер, перший до-

слідник флори Литви і засн. ботанічного саду С.Юндзил, ботанік Г.Форстер, фізіолог і анатом італієць С.Бісіо, литовці — математик П.Норвайша, астроном, чл.кор. Паризької АН і Лондонського королів. наук. т-ва М.Почобут, проф. арх-ри Л.Гуцевич, проф. природного права і політ. економії І.Стройновськи. Після приєднання Литви до Російської імперії (1795) Гол. шк. була 1797 перейменована у Гол. Віленську шк. За новим статутом поділялася на 3 ф-ти: моральних і юрид. наук, фіз. наук і мед. наук. Указом імп. Олександра І від 4 квіт. 1803 була перетворена у Віленський імператорський ун-т, у складі якого були 4 ф-ти: фіз.-мат., мед., моральних і політ. наук, літ. і вільних мист-в. Тут викладали відомі вчені — історик Й.Лелевель, ботанік С.Юндзил, медик І.Франк, астроном М.Почобут, анатом Л.Боянус, філологи І.Лобойко та Г.Гродек, математик Я.Снядецький; навчалися поети А.Міцкевич, Ю.Словацький, С.Станявичюс, історик С.Даукантас, філолог Ю.Ковалевський. 1817—23 в ун-ті діяли революційно налаштовані студентські орг-ції. Репресії царського уряду позначилися на діяльності ун-ту. Та незважаючи на це, ч. студентів і професорів (бл. 400) брали активну участь у польському повстанні 1830—1831. Після придушення повстання ун-т 1832 було закрито, а замість нього створено Медико-хірургічну і Духовну римо-катол. академії. Остання була організована на базі діючої з 1803 в складі ун-ту Гол. духовної семінарії. 1842 Медико-хірургічна акад. перенесена у Київ. ун-т, а Духовна — в Санкт-Петербург. Протягом 1919—39, коли Вільнюс був у складі Польщі, ун-т діяв як один з осн. її освіт. і наук. центрів. Декретом Ю.Пілсудського від 29 серп. 1919 названий іменем короля Стефана Баторія. Складався з 6 ф-тів: гуманітарного, теологічного, юрид. і сусп. наук, природничо-мат., мед., мистецького. В ун-ті проводилися наук. дослідження, зокрема в істор. науці професорами Г.Ловм’янським, С.Зайончковським, Ф.Конечни, Й.Івашкевичем. Після повернення Вільнюса Литві ун-т був реорганізований в листоп. 1939. До його складу ввійшли гуманітарний і юрид. ф-ти Каунаського ун-ту. Діяв у період гітлерівської окупації Литви 1940—43. Відновлений 1944 рад. владою. В 1960-х рр. ун-т мав

67 каф-р, готував спеціалістів із 31 спеціальності, був провідним центром освіт. і наук. діяльності. Цей свій статус ун-т утримує й після відновлення 1990 незалежності Литви. 2002 складався з 12 ф-тів, 3 ін-тів, 10 наук. і освіт. центрів, обчислювального центру, однієї з найстаріших б-к Литви, ботанічного саду і костьолу св. пророка Іоанна Хрестителя, музею науки. На істор. ф-ті спільно з Ін-том історії Литви проводяться дослідження і публікація джерел з історії ВКЛ, зокрема Статутів Великого князівства Литовського та Литовської метрики.
Літ.: Balinski M. Dawnja Akademia WileZska. Petersburg, 1862; Bieliсski J. Uniwersitet Wileсski: 1579—1831, t. 1— 3. Krakуw, 1899—1900; История Вильнюского университета: 1579—1979. Вильнюс, 1979; Piechnik L. Dzieje Akademii Wileсskiej, t. 1—4. Rzym, 1984— 1990; Beauvois D. Szkolnictwo polskie na ziemiach Litewsko-Ruskich 1803—1832, t. 1. Lublin, 1991. Римантас Микніс.

(33—34

і російськомовних росіян (22 %), співвідношення яких у різних регіонах України є нерівномірним. Саме ці етнічні, лінгвістичні та міжрегіональні, на думку В., розбіжності звужують «природну» базу укр. (етно)націоналізму, роблять його «віруванням меншості». Втім, вважає В., ця ідеологія є потенційно привабливою, її поширення, однак, може перешкодити побудові відкритої (для представників усіх етнічних груп, що мешкають в Україні) громадян. нації-д-ви (див. Громадянське суспільство). Такий перебіг подій може бути спровокований, зокрема, соціальним та екон. колапсом, ескалацією конфліктних відносин із Росією, посиленням рос. неоімперського націоналізму.
Тв.: Політичні організації в Україні [у співавт.]. «Сучасність», 1992, № 5; Зовнішньополітичні орієнтації політичних партій України. «Політична думка», 1993, № 1; Ukraine: Perestroika to Independence [у співавт.]. Macmillan, 1994; Ukrainian Nationalism in the 1900s: A minority faith. Cambridge, 1997; Nation-Building in the Post-Soviet Borderlands: The Politics of National Identities [у співавт.]. Cambridge, 1998; Національна ідентичність в Україні. «Політична думка», 1999, № 3; The Ukrainians: Unexpected Nation. New Haven—London, 2000 (2-ге вид. — New Haven—London, 2002). Літ.: Kuzio Т. Scholarly study of Ukrainian nationalism in 1990s. «The Ukrainian Weekly», 1997, April 6; Рябчук М. Український націоналізм: спроба (де)міфологізації. В кн.: Рябчук М. Від Малоросії до України:

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІЛЬНЮСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»