ВІЙСЬКОВІ РЕФОРМИ 1860— 1870-х РОКІВ в Російській імперії — заходи з реорганізації рос. армії задля її модернізації. Реформи здійснювалися під кер-вом військ. міністра Д.Мілютіна, і тому в істор. літ. часто називаються «реформами Мілютіна». Осн. їхнім завданням було переоснащення армії найновішими вида-
ми зброї, збільшення чисельності підготовленого до бойових дій військ. резерву. Від 1874 замість рекрутських наборів (див. Рекрутська повинність) вводилася військова повинність загальна (від проходження служби в армії звільнялися ті призовники, які зараховувалися в ополчення; народи Півночі, Серед. Азії, деякі народи Кавказу та Сибіру; служителі культу). У зв’язку з переходом флоту від парусного до парового сталася докорінна реорганізація військ.-мор. сил. Змінювалися функції Військ. мін-ва, до обов’язків якого відтоді не входило розв’язання військ.-адм. питань місц. значення: мін-во мало займатися лише заг.-армійськими проблемами. 1862—64 створено військ. округи (див. Військовий округ); усі військ. формування та установи, що перебували на тер. військ. округу, підпорядковувалися його командувачу. Тер. України входила до складу 3 округів — Київ., Одес. (1862) та Харків. (1864). Військ. реформи передбачали навчання солдат всьому тому, що необхідно було для ведення тогочасного бою. Докорінно змінювалася підготовка офіцерських кадрів. Збільшилася кількість військ.-навч. закладів, які поділялися на 4 групи: вищі (академії), серед. (спец. і юнкерські уч-ща), серед. заг.-освіт. (військ. г-зії, кадетські корпуси) та нижчі (військ. шк.). Розширився доступ до військ. вузів для представників усіх верств нас. Це, з одного боку, зміцнило командний склад армії, з ін. — викликало невдоволення дворянства, яке раніше обіймало практично всі офіцерські посади. Особлива увага була приділена підготовці молодшого командного складу, який випускали юнкерські уч-ща (1874 їх було 16). У подальшому Військ. мін-во відкрило при Моск., Київ. та Єлизаветградському юнкерських уч-щах спец. від-ня для підготовки офіцерів, які мали посідати в армії більш високі посади. Літ.: Зайончковский П.А. Военные реформы 1860—1870 годов в России. М., 1952; Бескровный Л.Г. Русская армия и флот в XIX веке. М., 1972. В.М. Волковинський.
справи. В.т. походили з т. зв. військ. т-ва, яке вирізнилося з-поміж козац. маси за часів Б.Хмельницького. Для означення військ. т-ва вживалися такі терміни: «військовий товариш», «знатний військовий товариш», «значний товариш полку», «значний товариш сотні», «значний і заслужений військовий товариш», «славетний і значний військовий товариш» та ін. Із знатного військ. т-ва обирали генеральну старшину і полковників козацьких. З їхнього середовища виділилися також бунчукові товариші. Поступово терміни «військовий товариш», «знатний військовий товариш» набули юрид. визнання. Гол. обов’язком В.т. була військ. служба за власний кошт. Їх брали у військ. походи, під час яких вони командували сотнями, відали артилерією, боєприпасами тощо. Їх вибирали до різних комісій — лічильних, слідчих, межових, порубіжних, з купівлі для армії коней та волів, заготівлі провіанту й фуражу; в полкові канцелярії — полковими комісарами; для нагляду за шляхами і поштовими трактами, буд-вом гетьман. резиденцій, вироб. споруд, фортець тощо. Підпорядковувалися В.т. Генеральній військовій канцелярії (після її ліквідації — Малоросійській колегії). Чин В.т. надавався за рекомендацією полковника Ген. військ. канцелярії або Малоросійської колегії. Статус В.т. був майже обов’язковою сходинкою для службового зростання синів ген. та полкової старшини і бунчукових товаришів; більшість з них розпочинали військ. службу з чину В.т. Чин В.т. надавався також після тривалої служби значковим товаришам, військовим канцеляристам, вихідцям з духовенства та ін.
За майновим становищем між В.т. існувало різке розмежування. Кількість В.т. не була сталою. У послужних реєстрах 1763 зафіксовано 238 В.т., у т. ч. в Стародубському полку — 32, Ніжинському полку — 34, Чернігівському полку — 25, Київському полку — 19, Переяславському полку — 17, Прилуцькому полку — 12, Лубенському полку — 38, Миргородському полку — 15, Полтавському полку — 23, Гадяцькому полку — 23. На виконання указу імп. Катерини II від 24 груд. 1784 про припинення надання укр. козацтву чинів В.т. колишні В.т., які залишалися на військ. службі, стали корнетами, а ті, хто перейшов на цивільну службу, одержали посади титулярних радників або губернських секретарів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІЙСЬКОВІ РЕФОРМИ 1860— 1870-х РОКІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
