ВІЙСЬКО ПОЛЬСЬКЕ. Після виведення Андерса армії з тер. СРСР з ініціативи спілки польс. патріотів у СРСР і за підтримки рад. уряду в СРСР розпочалося формування регулярних польс. військ. Першим таким військ. з’єднанням була д-зія ім. Т.Косцюшка, сформована поблизу м. Рязань (РФ) 3 серп. 1943 рішенням Держ. к-ту оборони СРСР. Вступила в бій проти гітлерівців біля с. Леніно (Гомельської обл., Білорусь). 16 берез. 1944 1-й польс. корпус перетворено на 1-шу Польс. армію (команд. — ген. З.Берлінг, потім — ген. С.Поплавський). 21 лип. 1944 на підставі декрету Крайової ради народової 1-ша Польс. армія і Армія Людова, яка діяла в окупованій ворогом Польщі, об’єдналися в єдине В.П. 13 серп. 1944 видано директиву про утворення Штабу фронту В.П. і його 2-ї армії. Для поповнення частин В.П. із Зх. України було направлено 20 тис. призовників. Заг. кількість бійців на 1 квіт. 1945 складала 315 623 особи. В.П. разом з Червоною армією (див. Радянська армія) брало участь у визволенні польс. земель від гітлерівців, а також у боях на тер. Німеччини й Чехословаччини. Літ.: Братство по оружию. М., 1965; Парсаданова В.С. Советско-польские отношения в годы Великой Отечественной войны 1941—1945. М., 1982. О.В. Буцько.
ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ — галузь істор. науки, що вивчає в хро-
546 ВІЙСЬКОВА
нологічній послідовності причини, хід, рушійні сили і наслідки війн (збройних локальних конфліктів), розвиток воєн. мист-ва, думки та будівництва армій. Їй підпорядковані такі спеціальні історичні дисципліни: воєнні історіографія, археографія, археологія, джерелознавство, статистика тощо. Перші писемні пам’ятки, в яких певною мірою знайшли відображення тогочасні збройні конфлікти, з’явилися наприкінці 4 тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті та Шумері. Найдавніші відомості про війни, що так чи інакше стосувалися укр. теренів, містяться в творах видатних грец. істориків Геродота, Фукідіда, Полібія, Плутарха, рим. авторів — Тіта Лівія, Таціта, Аппіана та ін. Важливе значення при вивченні воєн. минулого українців мають давньорус. літ. пам’ятки, зокрема «Повість временних літ» (12 ст.), а також середньовічні літописи, хроніки, хронографи. Воєн. події 15—18 ст. зафіксовані в монастирських і козац.-старшинських літописах (Супрасльський літопис, Густинський літопис, Львівський літопис, Межигірський козацький літопис, Літопис Острозький, «Літопис Самовидця», літописи Г.Граб’янки, С.Величка та ін.), автори яких нерідко були очевидцями багатьох описаних ними військ. походів, баталій, штурмів і облог фортець, спустошливих руйнувань і масових винищень нас., підписання мирних угод між урядами ворогуючих країн тощо. В 19 — на поч. 20 ст. історію ЗС України — козацтва — найбільш ґрунтовно висвітлили анонімний автор «Історії Русів», М.БантишКаменський і Д.Бантиш-Каменський, П.Куліш, М.Маркевич, А.Скальковський. Особливу увагу вони приділили військ. діяльності рос. царів і полководців, козац. гетьманів, отаманів і старшин, а також нар. збройним повстанням. Окремо слід виділити синтетичні праці С.Соловйова, В.Ключевського, І.Забєліна, М.Максимовича, М.Костомарова, М.Грушевського, О.Лазаревського, О.Єфименко, Д.Багалія. З них, напр., видно, що за доби середньовіччя війни за цілями і масштабами були досить обмеженими, велися порівняно невеликими арміями. В 19 ст. у Російській імперії виходило три «Военных журнала» з питань воєн. теорії та історії. В СРСР написано тисячі праць, в яких так чи інак-
ше висвітлювалося воєн. минуле народів, що заселяли його тер. Серед напрацювань рад. періоду найпомітнішими стали багатотомні колективні дослідження «История гражданской войны в СССР» (т. 1—5. М., 1937—60), «История Великой Отечественной войны Советского Союза» (т. 1—6. М., 1960—65), «История СССР с древнейших времен до наших дней» (т. 1—8. М., 1966— 80), «Советская военная энциклопедия» (т. 1—8. М., 1976—80) та ін. Від 1939 у Москві виходив «Военно-исторический журнал». В Україні з 1920 розгорнула активну н.-д. роботу Комісія з вивчення історії Жовтневої революції і Комуніст. партії (див. Істпарти). Видавався ж. «Літопис революції». В 1950-х рр. побачили світ багато праць у зв’язку з 10-річчям возз’єднання українських земель в єдиній державі (1949), 300-річчям возз’єднання України з Росією (1954; див. Переяславська рада 1654), 50-річчям російсько-японської війни 1904—1905, революції 1905—1907 і Першої світової війни та ін. Значною подією в тогочасній укр. історіографії стало видання «Української радянської енциклопедії» (т. 1—17. К., 1959— 65), а незабаром «Радянської енциклопедії історії України» (т. 1—4. К., 1969—72), які хоча й висвітлювали воєн. події минулого відповідно до вимог комуніст. ідеології та рад. кер-ва, однак містили також важливий фактичний матеріал і дійсно наук. узагальнення вітчизн. історіографії кін. 1950-х — поч. 1970-х рр. Помітну роль у цьому аспекті відігравав і «Український історичний журнал» (з 1957). Гучного резонансу в свій час набули «Українська РСР в період громадянської війни. 1917— 1920 рр.» (т. 1—3. К., 1967—70), «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 рр.» (т. 1—3. К., 1967—69). Порівняно слабо було висвітлено воєн. мист-во давніх сх. слов’ян, козац. війн 16 ст., будову ЗС Укр. козац. д-ви 2-ї пол. 17—18 ст., нац. визвол. змагання кін. 19 — поч. 20 ст. тощо. Фактично всі прерогативи висвітлення В.і. в СРСР перебрав на себе Ін-т воєн. історії Мін-ва оборони СРСР, заснований 1967 у Москві (відтоді саме він видає час. «Военно-исторический журнал»). Сьогодні укр. фахівці з В.і. концептуально переглядають на-
працювання воєн.-істор. науки минулих років, по-новому досліджують важливі для нац. історії воєн. події. Розробкою проблеми займаються громад. та фахові орг-ції, зокрема, Український інститут воєнної історії, заснований 2001, котрий видає багатопрофільний ж. «Воєнна історія» і також вирішує широке коло питань В.і. Вже надруковано низку публікацій в серії «Бібліотека воєнного історика». В багатьох навч. установах готують спеціалістів з військ. історії. Літ.: Голицын Н.С. Всеобщая военная история древних времен, ч. 1—5. СПб., 1872—76; Його ж. Всеобщая военная история новых времен, ч. 1—2. СПб., 1872—74; Його ж. Всеобщая военная история новейших времен, ч. 1—2. СПб., 1874—75; Його ж. Всеобщая военная история средних времен, ч. 1—3. СПб., 1876—78; Разин Е.А. История военного искусства, т. 1—3. М., 1955—61; Строков А.А. История военного искусства. М., 1955; Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. К., 1968; Жилин П.А. Проблемы военной истории. М., 1975; Крип’якевич І. та ін. Історія українського війська. К., 1992; Воєнно-історична наука в Україні: стан і перспективи. К., 2001. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІЙСЬКО ПОЛЬСЬКЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
