ВІДХІДНИЦТВО З КОЛГОСПІВ В УСРР — контрольно-регулятивна система вербування робочої сили з колгоспів, запроваджена в роки перших п’ятирічок (див. П’ятирічні плани). Перехід до планового найму робочої сили з колгоспів і сел. г-в започаткувала постанова Наркомату праці та Колгоспцентру СРСР «Про залучення робочої і тяглової сили з колгоспів» від 11 лют. 1931. Наймання робочої сили відбувалося шляхом укладання угоди між підпр-вами та правліннями колгоспів. На поч. берез. 1931 Колгоспцентр, однак, скасував своє попереднє рішення, однак практика відхідництва була визнана необхідною у постанові ЦВК та РНК СРСР «Про відхідництво» від 30 черв. 1931. Колгоспникам та «селянам-одноосібникам», що укладали договори про відхідництво, надавали пільги (зокрема, звільняли від неземлеробського податку, від відрахувань до громад. фондів колгоспів, забезпечували роботою у колгоспі після повернення з відходу). Держ. органи, що наймали колгоспників-відхідників, сплачували вартість проїзду, видавали добові (2 крб. 50 коп. на день), забезпечували житлом. Пільги не надавалися, якщо найманець порушував угоду про термін роботи. Правління мали терміново видавати довідки колгоспникам-відхідникам про членство в колгоспі, а також зобов’язувалися не відкликати їх до завершення терміну угоди. 1931 Наркомат праці СРСР визначив
534 ВІДЬМА
Блез де Віженер.
план вербування робочої сили — 7,7 млн осіб, у т. ч. для лісозаготівель — 2,2 млн, для радгоспів — понад 2 млн, для пром. буд-ва — 1,3 млн, для сплавлення лісу — понад 1 млн осіб. Вербування відбувалося переважно за рахунок сільс. нас. У лип. 1931 Центр. контрольна комісія ВКП(б) та Контрольна комісія Робітничо-селянської інспекції СРСР вимагали від держ. органів укладання ними угод безпосередньо з колгоспами, а також з конкретним відхідником. Для роботи з вербування колгоспників створювалися групи відхідництва та інспекторів при секторі праці Колгоспцентру. 17 берез. 1933 ЦВК та РНК СРСР скасували постанову «Про відхідництво» від 30 черв. 1931, запровадивши нову — «Про порядок відхідництва». Відхідником вважали того колгоспника, який «пішов у відхід на основі спеціального, зареєстрованого в правлінні колгоспу договору з держорганами». Постановою РНК УСРР та ЦК КП(б)У від 9 квіт. 1933 відхід колгоспника дозволявся лише з письмової згоди правління колгоспу на конкретно визначений термін. Система відхідництва виконувала своєрідну функцію обліку сільс. нас. Паспортна система не поширювалася на колгоспників, а тому відхідництво надавало певні умови селянам придбати паспорт. У верес. 1934 Раднарком СРСР обмежив таку можливість. Водночас підпр-вам паспортизованої смуги дозволялося брати на роботу колгоспників-відхідників без договору, але за умови наявності в них паспортів і довідок з колгоспів про дозвіл на вербування. Літ.: Известия ЦИК СССР, 1931, 1 июля; Вісті ВУЦВК, 1931, 11, 20 верес.; Вісті ВУЦВК, 1933, 13 берез.; Комуніст, 1933, 9 квіт.; Индустриализация СССР 1929—32 гг.: Документы и материалы. М., 1970; Попов В.П. Паспортная система в СССР (1932—1976). «Социалистические исследования», 1995, № 8. В.І. Марочко.
повсякденне життя громади. В. знається на чарівних властивостях рослин, тварин, речовин, може набирати вигляду речі (голки, свічки тощо), істоти (чорної кішки, сороки та ін.), вільно пересуватися в просторі (літає на мітлі, кочерзі). В. або шкодить (позбавляє корів молока, насилає хвороби, неврожаї та ін. негаразди), або допомагає (лікує, забезпечує закоханим прихильність коханих). В. бувають уроджені та навчені. Перші — більш доброзичливі до людей. Вважалося, що В. об’єднуються у громади, які під найбільші християн. свята злітаються на т. зв. Лисі гори, де влаштовують шабаш. Найвідоміші оповіді про В. пов’язані з Лисою горою у Києві. Зловмисні дії сусідок, яких через їхню злобливість вважали В., не раз ставали предметом скарг селян та міщан до суду. У добу середньовіччя у Європі жінок, яких визнавали В., суди інквізиції засуджували до спалювання. В Україні ця практика поширена не була, хоча є згадки про те, що В. забивали, виганяли тощо. За повір’ям, щоб убезпечитися від померлої В., у її могилу годилося вбити осиковий кілок. До сьогодні прізвисько «В.» використовується або як оцінка непривабливої зовнішності чи поведінки, або навпаки — надзвичайної жін. вроди. Образ В. поширений у фольклорі та його літ. обробках (зокрема, у творах М.Гоголя, Г.Квітки-Основ’яненка,М.Булгаковатаін.). Літ.: Иванов П.В. Народные рассказы о ведьмах и упырях. В кн.: Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К., 1991; Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів, 2000. Ю.Г. Писаренко.
гочасним адм. межам, характеру розселення людності, арх-рі, тваринному світу та особливостям полювання. Про мешканців Волині В. зазначав, що вони є одним народом «з червоноруським». Подібними до цього народу за мовою і побутом він вважав також подолян. Праця В. зберегла й дотепер важливе пізнавальне значення. Літ.: Січинський В. Чужинці про Україну. Прага, 1942. В.І. Наулко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІДХІДНИЦТВО З КОЛГОСПІВ В УСРР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
