В 15— 16 ст. культ. рух В. охоплює й слов’ян. світ, передусім ті його країни, які належали до катол. Європи як певної культ.-ідеологічної спільності, що склалася в часи середньовіччя. В складі однієї з них — Польщі, перебувала Україна, яка, однак, разом з ін. східнота пд.-слов’ян. країнами належала до правосл. візант. культ. спільності. В зв’язку з польс.катол. експансією у 2-й пол. 16 ст. ренесансні віяння сприймалися в Україні як впливи чужої і ворожої к-ри, що руйнують правосл. к-ру. Тому складові елементи В. в Україні проявлялися лише спорадично, проте вони поклали початок процесу поступової перебудови духовного й культ. життя, який завершився пізніше — у 17—18 ст. Ідеологія В. (гуманізм) та її практичні здобутки, що втілювалися в різних сферах європ. к-ри, почали проникати в Україну на етапі пізнього В., коли в Європі утверджувалася вже к-ра бароко. В Україну ідеї гуманізму приносили і поширювали ті освічені українці, які поверталися на Батьківщину після навчання у зх.-європ. ун-тах. Ч. укр. гуманістів, особливо перші з них, працювали на теренах «латинського» світу. Це, зокрема, Ю.Дрогобич, П.Русин, С.Оріховський, М.Журавицький, С.Кльонович та ін. Ю.Дрогобич, напр., здобувши освіту в Італії, став д-ром медицини і філософії, був проф. Краківського ун-ту, писав лати-
532 ВІДРОДЖЕННЯ
ною астрономічні та астрологічні трактати. У 2-й пол. 16 — на поч. 17 ст. в Україні проявилися ідеологічні елементи В., що були характерні для пн.-ренесансного його варіанта, тобто сформувалися в Німеччині, Чехії тощо і були поєднані з Реформацією. В Україні стають актуальними ідеї, які орієнтували людину на формування нац. самосвідомості, патріотизму, служіння сусп-ву тощо. Найбільш виразно ці ідеї проявилися в діяльності правосл. братств. Щоб успішно протистояти польс.катол. наступові, укр. правосл. діячі вдалися до поглибленого вивчення і засвоєння культ. надбань як греко-візант. к-ри, так і к-ри Київської Русі. Втім, не відкидали і рим. антич. спадщини. Були також використані методичні досягнення гуманістичної ВШ. Так формується новий тип укр. освіти — «слов’яно-греко-латинської» (див. Вища освіта в Україні). Нові школи постають при правосл. братствах (зокрема, Львівському братстві, Луцькому братстві, Київ. (Богоявленському) братстві та ін.) та в Острозі. Завершення цей процес отримав у Києво-Могилянському колегіумі (див. Києво-Могилянська академія), ств. на базі Київ. братської шк. Виникають також протестантські, катол. (єзуїтські), унійні школи, які теж базувалися на системі гуманістичної освіти. Вони сприяли перебудові системи освіти в Україні, готували освіт. кадри і для православних. Напр., багато укр. культ. діячів того часу закінчило «латинську» Замойську академію. В усіх різноконфесійних освітньо-учбових закладах система навчання базувалася на вивченні та засвоєнні елементів антич. спадщини та методів, вироблених в зх.-європ. ун-тах в епохи середньовіччя і В. Насамперед, засвоювалися філол. методи, вироблені ерудитами Ренесансу, зокрема метод «наслідування стародавніх». Як ренесансний вплив виникає в Україні світське книгодрукування. Більшість із нових освіт. закладів мали друкарні. Напр., в Острозькій академії працював рос. і укр. першодрукар І.Федоров. Окрім книг Св. Письма він надрукував перші староукр. граматики — «Буквар» Львівський і «Азбуку», чим сприяв налагодженню початкової освіти в Україні. На зламі 16—17 ст. постає нова літ. ренесансного ха-
рактеру, виникають нові її жанри (геральдична поезія, полемічна і публіцистична літ., біографії, послання, промови, діалоги, памфлети тощо). Особливого розмаху досягає полемічна літ. Її автори задля оборони своїх конфесій використовували як твори антич. класиків, так і сучасних зх.-європ. гуманістів. Іноді в полеміку вступали апологети ортодоксального християнства (І.Вишенський, Й.Княгинецький та ін.) і представники ренесансної течії (Ю.Рогатинець, К.-Т.Ставровецький та ін.). На 2-гу пол. 16 ст. припадають перші спроби наблизити книжну церковнослов’ян. мову до живої заг.-нар. мови (Пересопницьке Євангеліє, 1556—61), що було в дусі ідей В. і Реформації. Подібно до філологів доби В., укр. вчені (Л.Зизаній, М.Смотрицький, П.Беринда) унормували відповідно до тогочасних лінгвістичних теорій граматику церковнослов’ян. мови та її лексикон. У філософії поширення набувають пізньоантич. течії неоплатонізму і стоїцизму, засвоюються праці візант. філософів-гуманістів 14— 15 ст. Згідно з ренесансною модою, в Україні виникає зацікавлення астрологією й астрономією, деякі укр. книжники (Г.Смотрицький, М.Смотрицький, А.Филипович та ін.) пишуть у цих галузях трактати. В 16 ст. поширюються нові форми мист-ва (декоративне різьблення, скульптура, графіка тощо); удосконалюється світська інструментальна музика; ренесансні елементи проникають у церк. співи (хорове багатоголосся та ін.). Худож. прийоми доби В. в укр. мист-ві творчо переосмислювалися, поєднуючись із давніми місц. традиціями. Поступово в усі його сфери проникають світські засади. Найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції в арх-рі, що поступово стали визначальними для мистецької к-ри загалом. Вони насамперед пов’язані з діяльністю приїжджих європ. будівничих, які надали арх-рі укр. земель яскраво виражених рис пізньоренесансного буд-ва, здебільшого у його пн.італ. варіанті. Стиль В. виявився в багатьох спорудах у Галичині та на Волині, зокрема в оборонних (замки в: Бережанах, 1554; Старому Селі, 16 — серед. 17 ст.; Кругла вежа в Острозі — поч. 17 ст.; Збаражі, 1631, архіт. В. Скамоцці; Підгірцях, 1635—40, архіт. дель’Аква та ін.), сакральних та цивіль-
них (кафедральний собор у м. Жовква, 1604—09, архіт., ймовірно, П.Щасливий; вежа-будинок К.Корнякта, 1580, архіт. П.Барбон; т. з. Чорна кам’яниця, кін. 16 ст., архіт. П.Красовський; ансамбль споруд Львів. братства, 16—17 ст., архітектори Римлянин, А.Прихильний, В.Купинос, Барбон; ансамбль Ринкової площі та ін. споруди у Львові). В них ордерна система, архітектоніка фасадів, деталі й форми декоративних окрас майстерно поєднані з заг. композицією споруд, які в цілому збудовані за давніми місц. традиціями. Нові засади містобудування впроваджуються на укр. землях на поч. 17 ст. (м. Шаргород, Жовква, Броди, Бар та ін.). Вплив окремих рис В. помітний і в укр. живописі та графіці, в декоративно-ужитковому мист-ві (килимах та виробах з металу й дерева). В живописі спостерігався більший інтерес до зображення реального життя; з’являється портрет, до реліг. сюжетів включаються елементи побуту й пейзаж (роботи художників Ф.Сеньковича, М.Мороховського, В.Стефановича, І.Рутковича). Літ.: Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI—XVII ст. К., 1966; Історія українського мистецтва. К., 1968; Рутенбург В.И. Италия и Европа накануне Нового времени. М., 1974; Український середньовічний живопис. К., 1976; Брагина Л.М. Итальянский гуманизм. М., 1977; Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в XVI—XVIII ст. К., 1983; Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М., 1983; Античное наследие в культуре Возрождения. М., 1984; Паславський І.В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. К., 1984; Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV — першої половини XVII ст. К., 1985; Гарэн Э. Проблемы итальянского Возрождения. М., 1986; Жолтовський П.М. Монументальний живопис на Україні XVII—XVIII ст. К., 1988; Романець В.А. Історія психології епохи Відродження. К., 1988; Нічик В.М. та ін. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. К., 1990; Філософія Відродження на Україні. К., 1990; Європейське відродження та українська література XIV—XVIII ст. К., 1993; Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV—XVII ст. К., 1994; Ушкалов Л. Світ українського бароко. Х., 1994; Українські гуманісти епохи Відродження, ч. 1—2. К., 1995; Попович М.В. Нарис історії культури України. К., 1999; Історія української культури, т. 2. К., 2001; Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навчальний посібник. К., 2002. С.Л. Юсов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відродження і Україна» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
