ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС 1814— 1815 — заг.-європ. форум, що розробив нову систему міжнар. відносин на континенті, яка змінила попередню, що трималася на гегемонії Франції. Відбувся у Відні 1 листоп. (19 жовт.) 1814 — 9 черв. (28 трав.) 1815. Перемога Російської імперії у Війні 1812 переросла 1813—14 у закордонний визвол. похід проти Наполеона I. 30 (18) трав. 1815 було укладено Паризький мирний договір, де погоджено осн. підходи до встановлення майбутнього устрою Європи. Активну роль в укладанні цього договору відіграв А.Розумовський, якого й було призначено «першим уповноваженим імператора всеросійського» на В.к. Робота В.к. була позначена диктатом Росії, Великої Британії, Австрії і Пруссії. Найважливіші не врегульовані попередніми договорами проблеми — польс., саксонську, італ. — розглядав К-т уповноважених 4-х д-в. Домагаючись приєднання до Росії більшої частини етнічних польс. земель, імп. Олександр I переборював стійкий опір передусім Великої Британії і Франції. Остаточна дискусія розгорнулася навколо представленого 11 січ. 1815 (30 груд. 1814) головуючим на засіданні А.Розумовським проекту, за яким до Росії приєднувалася частина Варшавського князівства (герцогства) без Познані й Гнезно, Фінляндія і Бессарабія. Створюваному Королівству Польс. «дарувалася» конституція. Росія віддавала Австрії Тернопільський округ, що відійшов до неї за Віденським мирним договором 1809. Краків проголошувався «вільним містом». За втрачені польс. землі Пруссія мала отримати Саксонію, що викликало категоричний спротив Австрії. Гострота дискусії призвела до фактичного розколу коаліції. 16 (04) січ. 1815 Велика Британія, Австрія та їхній недавній противник Франція підписали таємний союзний договір. У ході подальших переговорів з польс. питання Росія пішла на незначні поступки, а Пруссії довелося задовольнитися лише Пн. Саксонією. Підписані 21 квіт. (5 трав.) 1815 договори Росії з Австрією і Пруссією юридично зафіксували остаточний поділ Польщі та чергову передачу укр. землі від одного володаря до ін. Про самих українців (не кажучи вже про їхні бажання) навіть не згадувалося.
Втеча Наполеона I з о-ва Ельба і повернення до Парижа прискорили роботу В.к. 9 черв. (28 трав.) 1815, за 9 днів до битви під Ватерлоо (поселення за 20 км від м. Брюссель, нині Бельгія), підписано заключний ген. акт В.к. Він складався з 121 статті з додатками, які встановлювали правові засади Віденської системи міжнар. відносин. В її основу покладено принцип легітимізму — відновлення д-в і кордонів, що існували на кін. 18 ст. Франція поверталася у «природні кордони» 1772. Логічним продовженням заключного етапу В.к. стало підписання 26 (14) верес. 1815 складеного Олександром I акта Священного союзу християн. монархів Росії, Австрії і Пруссії. Побудовані на охоронних засадах легітимізму вкрай заідеологізовані постулати Священного союзу ігнорували геополіт. реалії на континенті. Віденська система міжнар. відносин почала давати збої вже через кілька років після В.к., виявила свою недієздатність в часи «весни народів» — революцій 1848—1849 в Європі і остаточно припинила існування з поч. Кримської війни 1853— 1856. Літ.: Васильчиков А.А. Семейство Разумовских, т. 3, ч. 1. СПб., 1882; Те саме, т. 4, ч. 2. СПб., 1885; История дипломатии, т. 1. М., 1959; Внешняя политика России XIX и начала XX века, т. 7—8. М., 1970—72; Чубарьян А.О. Европейская идея в истории. М., 1987; Киссинджер Г. Дипломатия. М., 1997. Р.Г. Симоненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС 1814— 1815» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
