ВИГОДОВСЬКИЙ (Дунцов) Павло Хомич (насправді по батькові — Тимофійович; 1802—24(12).12. 1881) — чиновник, декабрист (див. Декабристів рух). Н. в с. Ружичне Проскурівського пов. Подільської губ. (нині в складі м. Хмельницький). Син селянина Тимофія Дунцова. Навч. в уч-щі с. Привороття Ушицького пов. (нині село Кам’янець-Подільського р-ну Хмельн. обл.) та Теофіпольській повітовій нар. шк. (м-ко Теофіполь, нині с-ще міськ. типу тієї ж обл.). Від 1819 — секретар проф. М.Хенцинського у Рівному, з 1823 — канцелярист рівнен. земського суду, з 1824 — писар у канцелярії волин. цивільного губернатора (Житомир). Влітку 1825 прийнятий I.Iвановим до Товариства з’єднаних слов’ян. Арештований 3 берез. (19 лют.) 1826, за тиждень допроваджений на допит до Санкт-Петербурга, 14(02) берез. замкнений у Петропавловській фортеці (залишався в’язнем до 27(15) лют. 1827). Покараний за 7-м розрядом («знав про задум царевбивства й належав до таємного товариства зі знанням мети») на дворічну каторгу (термін робіт надалі скорочено наполовину) з подальшим поселенням у Сибіру. 27(15) квіт. 1827, закутий у ножні кайдани разом з І.Аврамовим, О.Бригеном і О.Черкасовим, прибув до Читинського острогу (нині м. Чита, РФ). 15(03) черв. 1828 переведений на поселення до м. Нарим Томської губ. (нині село Томської обл., РФ). Займався кравецтвом, с. госп-вом, літ. працею. 23(11) листоп. 1854 звинувачений за образу місц. начальства, на десять місяців узятий під варту в Томську. Під час обшуку його наримського помешкання було виявлено написані ним трактати революц.-демократ. спрямування. Засуджений до тілесного покарання (не застосоване у зв’язку зі сходженням на престол імп. Олександра II) та відправлення до
Iркутської губ., потім був переведений до Якутії. В. — єдиний із уцілілих на той час декабристів не підпав під амністію 1856. Як адміністративно засланий протягом 1857—71 утримувався в с. Нюрбинське Вілюйської округи та м. Вілюйськ (нині Республіка Саха (Якутія), РФ). В останнє десятиліття свого життя знайшов притулок при іркутському костьолі (формально приписаний до с. Урік Іркутської округи). Хворів, злидарював, 1877 був затриманий поліцією на два тижні за несплату мізерного податку. П. у м. Iркутськ (нині РФ). Літ.: Нечкина М.В. Три письма декабриста Петра Борисова. «Каторга и ссылка», 1926, № 6; Лурье Г. Из рукописей декабриста Выгодовского. Там само, 1934, № 3; Богданова М.М. Декабристкрестьянин П.Ф.Дунцов-Выгодовский. Иркутск, 1959; Восстание декабристов: Документы, т. 13. М., 1975. П.Г. Усенко.
пу, що й пер., який увійшов у Четьї мінеї, укладені моск. митрополитом Макарієм (1482—1563). У В. з. немає запису про час і місце його написання. Пергамент невисокої якості, оправа пізня. Кожне житіє відкриває заставка й ініціал. Орнамент старовізант. (рослинний, геометричний, нескладне плетіння), близький до орнаменту Добрилового та Юріївського євангелій 12 ст. Літ.: Поленов Д.В. Житие св. Нифонта константиноградского по рукописи XII—XIII вв. «Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук России», 1861, т. 10; Срезневский И.И. Древние памятники русского письма и языка. Общее повременное обозрение. СПб., 1863; Соболевский А.И. Два древних памятника галицко-волынского наречия. «Российский филологический вестник», 1884, т. 12; Матеріали з історії візантійсько-слов’янської літератури та мови. Одеса, 1928; Судник Т.М. Палеографический и фонетический анализ Выголексинского сборника XII— XIII вв. «Ученые записки Института славяноведения». 1963, т. 27; Тихомиров Н.Б. Каталог русских и славянских пергаментных рукописей XI—XII вв., хранящихся в Отделе рукописей Государственной библиотеки им. В.И.Ленина, ч. 2—3. «Записки Отдела рукописей Государственной библиотеки им. В.И.Ленина», 1965, вып. 27; Те саме, 1968, вып. 30; Выголексинский сборник. М., 1977. Т.Л. Вілкул.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Дунцов Павло Хомич» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
