ВИБОРНІ КОЗАКИ — привілейована група військ. стану на Лівобережній Україні і Слобідській Україні 18 ст. 1698 уряд I.Мазепи видав розпорядження, за яким козаки Лівобереж. України, що не могли виконувати військ. службу внаслідок зубожіння, мали стати «помічниками» посполитим у забезпеченні продовольством козац. війська. Гетьман. універсал від 13(02) берез. 1701 наказував глухівському сотникові А.Турянському вчинити офіц. поділ козаків у 4-х сотнях Ніжинського полку на «виборне товариство» та «подлєйшеє товариство» з їх реєстрацією в компутах (списках). Належні до першого товариства зобов’язувалися до відбування військ. служби, решта позбавлялася давніх козац. привілеїв (тобто ставали оподатковуваною групою нас. нарівні з посполитими). Впровадження цього універсалу в ін. сотнях і полках Гетьманщини було припинено внаслідок спалаху масового протесту козац. бідноти. 1735 Правління гетьманського уряду видало розпорядження, підписане правителем Малоросії (з 1734) кн., сенатором О.Шаховським, а потім санкціоноване Сенатом, «Про поділ малоросійських козаків на виборних і підпомічників». В.к. звільнялися від виконання всіх «загальнонародних» повинностей і поборів. Протягом 30—50-х рр. 18 ст. кількісне співвідношення між В.к. і підпомічниками залишалося майже незмінним і в більшості випадків становило 1:2—2,5, тобто на одного привілейованого припадало 2—3 бідних. Причому і серед привілейованих козаків спостерігалася майнова нерівність. На поч. 80-х рр. 18 ст. реорганізовано ЗС Лівобережжя і посту-
пово злито з рос. армією. Частина В.к. поповнила групи посполитих. У Слобідській Україні відбувалися подібні процеси. Згідно з указом Петра I від 21 січ. 1700, до компутів В.к. записали не лише «добрих» людей, які мали коней і зброю, а й їхніх синів, братів і племінників. Указ унормував також статус підпомічників. У 5-ти слобідських полках В.к. налічувалося: 1701 — 3,5 тис.; 1733 — 4,2 тис.; 1743 — 5 тис. осіб. В.к. разом з їхніми синами і родичами чол. статі 1732 зафіксовано — 23,6 тис., а 1763 — 58 тис. осіб. На тер. Київського намісництва, Чернігівського намісництва та Новгород-Сіверського намісництва 1782 таких значилося 195,6 тис. з 415,7 тис. козаків. Усі В.к. мали відбувати службу у війську з власним спорядженням, зброєю, кіньми. Указ Катерини II від 28 лип. 1765 ліквідував слобідські козац. полки, перетворивши козаків на військових обивателів. Літ.: Распоряжение князя А.И.Шаховского о разделении малороссийских казаков на «выборных» и «подпомощников», 1735 г. «Киевская старина», 1902, № 2; Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. К., 1959; Слюсарский А.Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII— XVIII вв. Х., 1964; Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. К., 1969; Путро О.I. Становище козацтва на Лівобережній Україні у другій половині XVIII ст. «УIЖ», 1969, № 1; Гуржій О.I. Рядове козацтво і його місце в класово-становій структурі суспільства Лівобережної України першої половини XVIII ст. Там само, 1982, № 8. О.I. Гуржій.
повідно до розміру сплачуваного ними податку. Загалом у країні право голосу належало бл. 10 % нас. Обраними до сейму могли бути австрійс. піддані, які досягли 30-річного віку і мали політ. права. У 4-й курії, що охоплювала більшу частину укр. нас., вибори були двоступеневими, а голосування — усним та відкритим. Ординація встановлювала виборчі округи для всіх курій, число послів (депутатів) від кожної з них, порядок виборів з моменту оголошення виборчої кампанії до затвердження результатів виборів у сеймі. Законодавство не запобігало численним зловживанням на виборах, які істотно впливали на склад Галицького крайового сейму, здебільшого на користь польс. консерваторів. Під час сеймової угоди 1914 було ухвалено нову виборчу ординацію. Літ.: Кульчицкий В.С. Галицкий сейм в системе колониального аппарата Австро-Венгрии. М., 1953; Zdrada Y. Galicyjskie wybory sejmоwe i parlamentarne w latach 1861—1889. «Rocznik Biblioteki PAN w Krakowie», 1973; Grodziski G. Sejm Krajowy Galicyjski 1861— 1914, t. 1—2. Warszаwa, 1993; Мудрий М. Виборчі кампанії до Галицького сейму: суспільство, політика та міжнаціональні взаємини (60—70-ті рр. XIX ст.). «Республіканець», 1995, № 1—2; Аркуша О. Галицький сейм: виборчі кампанії 1889 і 1895 рр. Львів, 1996. О.Г. Аркуша.
ють за партії політичні (або їх коаліції), які отримують депутатські місця (згідно з заздалегідь представленими списками кандидатів) у представницьких органах влади пропорційно числу отриманих голосів. Розповсюджена переважно в європ. країнах. Існують різні схеми змішаної В.с. Так, у ФРН 50 % депутатів бундестагу обирається за мажоритарною В.с., а ін. 50 % — за пропорційною. В Австралії нижня палата обирається за мажоритарною В.с., а верхня — за пропорційною. Змішана В.с. широко застосовується в посткомуніст. країнах (Болгарія, Грузія, Литва, Румунія, РФ та ін.). В УРСР вибори до представницьких органів влади всіх рівнів відбувалися за мажоритарною В. с., за винятком 1990, коли під час виборів до ВР СРСР та Верховної Ради УРСР була застосована пропорційна В.с. В Україні парламентські вибори 1994 проводилися за мажоритарною В.с., а 1998 та 2002 — за змішаною: половина складу ВР — за пропорційною, ін. половина — за мажоритарною. Вибори до органів місц. влади проходили за мажоритарною В.с. В.В. Головко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВИБОРНІ КОЗАКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
