ВЕРТОВ Дзиґа (справжнє прізв., ім’я та по батькові — Кауфман Денис Аркадійович; 02.01.1896 (21.12.1895)—12.02.1954) — кінорежисер, сценарист, теоретик кіно, один із засн. вітчизн. і світ. документального кіно. Н. в м. Білосток (нині Польща). Від 1918 працював у від. кінохроніки Моск. кінокомітету; з 1926 — у Всеукр. фотокіноуправлінні (ВУФКУ). 1922 створив групу «Кінооко», яка заперечувала худож. творчість і драматургію в кіно і протиставляла худож. узагальненню зображення конкретних фактів. Виступив із низкою теор. статей і маніфестів, у яких обґрунтував метод групи. Здійснив новаторську розробку основ документального кіно як образної кінопубліцистики. Тв.: «Річниця революції» (1919), «Агітпоїзд ВЦВК» (1921), «Iсторія громадянської війни» (1922), «Крокуй, Радо!», «Шоста частина світу» (обидва — 1926), «Три пісні про Леніна» (1934), «Колискова» (1937), «Клятва молодих» (1944), низка кіножурналів «Новини дня». Засн. документального тематичного кіножурналу «Кіноправда» (1922—25), в якому вперше в історії кіно застосував прийом монтажного співставлення. Фільми В. «Одинадцятий» (1928), «Людина з кіноапаратом» (1929), «Симфонія Донбасу» («Ентузіазм», перший вітчизн. звуко-
488 ВЕРХНЄ
вий фільм, 1930), зняті на Київ. кінофабриці, стали основою укр. рад. кінопубліцистики. П. у м. Москва. Літ.: Абрамов Н.П. Дзига Вертов. М., 1962; Дзига Вертов в воспоминаниях современников. М., 1976; Рошаль Л.М. Дзига Вертов. М., 1982. П.М. Бондарчук.
предмети спорядження воїнів та верхових коней. Літ.: Ляпушкин И.И. Памятники салтово-маяцкой культуры в бассейне р. Дона. «Материалы и исследования по археологии СССР», 1958. № 62; Шрамко Б.А. Древности Северского Донца. Х., 1962; Березовець Д.Т. Салтівська культура. В кн.: Археологія Української РСР, т. 3. К., 1975. О.М. Приходнюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вертов Дзиґа» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
