ВЕЛИЧКО Самійло (Самоїл) Васильович та його літопис. В. (бл. 1670 — після 1728) — історик укр. козацтва, представник риторично-фактографічної течії у вітчизн. історіографії. Н. на Полтавщині. Освіту здобув, очевидно, у Києво-Могилянському колегіумі (див. Києво-Могилянська академія). Від 1690 служив у канцелярії ген. писаря В.Кочубея. Протягом 1705—08 — військ. канцелярист Генеральної військової канцелярії.
Самійло Величко. «Сказанїє о войнў козацкой з полякамі…». 1720. Титульний аркуш.
обробки джерельних текстів, вставок «під документ» (зокрема, йдеться про кілька неавтентичних листів Б.Хмельницького, а також запорожців до різних адресатів). Водночас історик досить коректно ввів до тв. значний масив автентичних документальних матеріалів, причому досить часто спираючись на метод критики писемних пам’яток. Вузлові концептуальні моменти літопису В. — доведення правомірності визвол. війни (див. Національна революція 1648—1676), виправдання добровільного підданства гетьмана Б.Хмельницького рос. цареві (див. Березневі статті 1654), засудження внутр. чвар і міжусобиць в укр. сусп-ві (див. Громадянські війни другої половини 1650—першої половини 1660-х років в Україні; Руїна), обґрунтування ідей істор., соціальної і політ. винятковості козацтва та ідеї козац. політ. автономізму. Iсторик вважав козац. д-ву Б.Хмельницького правонаступницею частини давньорус. істор. спадщини. Козацтву відводилася націєтворча роль. Iсторик наголошував на престижності походження, етнокульт. і етнополіт. самобутності козаків, а також укр. народу в цілому. У цьому зв’язку він використав, зокрема, сарматський (див. Сарматизм) і хозарський (див. Хозари) історіографічні міфи походження українців, а також політично «паспортизував» українців етнополітонімом «козацько-руський народ». Послідовно проводив думку про станову рівність козацтва і шляхти (причому відмежовував козаків від «простих» посполитих). Позитивно оцінюючи приєднання України до Рос. д-ви, В. водночас засуджував антиукр. політику царизму — розчленування тер. України за Андрусівським договором (перемир’ям) 1667, наступ на традиційні права укр. народу, насамперед козацтва, зруйнування у трав. 1709 рос. військами за указом Петра I Запорозької Січі та ін. В політ. устрої укр. сусп-ва історик виділяв конструктивну і стабілізуючу роль Запороз. Січі, яка, доводив він, була ідеальним інструментом козац. демократії, служила противагою гетьманавладолюбця і стояла на сторожі православ’я та цілісності Вітчизни. Деструктивним сусп. чинником В. вважав нездатність козац. еліти політично консолідувати-
ся. Хоча в розумінні історії у В. присутні провіденціалістські риси, його істор. мислення в цілому було секуляризованим (світським). Крім літопису, збереглася ще одна праця В. — «Космографія». Тв.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке, т. 1—4. К., 1848—64; Сказание о войне козацкой с поляками. К., 1926; Літопис, т. 1—2. К., 1991. Літ.: Иконников В.С. Опыт русской историографии, т. 1, кн. 2. К., 1908; Багалій Д.І. Нарис української історіографії: Джерелознавство, вип. 2. К., 1925; Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). К., 1959; Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. К., 1996; Соболь В. Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко. Донецьк, 1996; Герасименко Н.О.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Величко Самійло» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
