ВЕЛИКА РУСЬ (Велика Руссія, Велика Росія, Великоросія), термін. Характеризується синкретизмом, багатозначністю та розмитим змістом. У різні істор. періоди застосовувався: 1) для означення Моск. митрополії (з 1589 патріархату), яка існувала поряд з Галицькою митрополією та Київською митрополією; 2) як історико-правнича дефініція у титулах рос. царів (з 02.11(22.10) 1721 імператорів); 3) як гол. елемент офіц. імперської доктрини «трьох руських народностей», базова складова всерос. тріади — В. Р., Мала Русь та Біла Русь. У 14—17 ст. ця назва використовується в іноз. джерелах. Деякі польс. хроністи (Я.-І.Длугош та ін.) застосовували словосполучення «В.Р.» як рівнозначне більш вживаному терміну «Московія». Це словосполучення бачимо на карті італійця А.Біанки під 1436 стосовно земель пн.-сх. Русі. Рус. церк. письменники (київ. митрополит Фотій та ін.) використовували його у розумінні «вся Русь» щодо тер., на якій мешкали православні. У 14—16 ст. як адекватна терміну В.Р. вживалося й ін. означення — «Біла Русь». Назва
В. Р. трапляється в «Апостолі», надрукованому 1565 в Москві І.Федоровим та П.Мстиславцем. Наприкінці 16 ст. її вживав кн. А.Курбський в «Iсторії про Великого князя Московського» (1573), а також I.Вишенський у посланні до єзуїта П.Скарги. До титулу рос. царів термін В. Р. увійшов у 16 ст., зокрема, 1584 цар Федір Iванович титулувався як самодержець «всея Великія Россия». Iз серед. 17 ст. застосовувався в етнополіт. контексті до пн.-сх. тер., які перебували у складі Рус. д-ви до 1654(див.Березневістатті1654). Поняття «Великоросія» та похідні від нього терміни (великороси, великоруси, великоруський та ін.) набули значного поширення із серед. 19 ст. під впливом історико-культ. змагань (західники та слов’янофіли) в рос. сусп.-політ. думці та літ. В 19 ст., коли рос. царат провадив політику етнокульт. та мовної асиміляції українців, білорусів та ін. народів Російської імперії (заборона білорус. мови та греко-катол. церкви в 30—40-х рр. 19 ст., вилучення 1840 з офіц. вжитку назви Біла Русь (Білорусія), Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876 про заборону укр. мови тощо), термін В.Р. застосовували в значенні осн. (великорос.) складової всерос. ідентичності. Відповідно «малоруська та білоруська народності» розглядалися як відгалуження великорос. Похідні терміни від словосполучення «В.Р.» використовувалися переважно у дихотомічних конструкціях (великоруси— малоруси, великоруси—білоруси) для означення рос. (рус.) етнічної спільноти. Наприкінці 19 ст. до В.Р. включали бл. 30 губ., тер. яких увійшла до складу Рос. д-ви переважно до серед. 17 ст. Стосовно походження терміна В. Р. у рос. та укр. історіографії побутують такі інтерпретації: 1) похідний термін від істор. назв пн. обл. давньорус. земель — Новгород Великий, Ростов Великий та Великий Владимир, що виник у добу феод. роздробленості для розрізнення Пн. та Пд. країни (О.Соловйов); 2) поняття, пов’язане з історико-геогр. дефініцією, впровадженою візант. ієрархами для розрізнення «двох етнографічних частин» давньорус. нас., які сформувалися у 13 ст. внаслідок його переміщення після монголо-татарської навали з середнього Придніпров’я на Зх. та Пн. Сх. (В.Ключевський); 3) термін, який поширився після при-
єднання Лівобережної України до Рос. д-ви в серед. 17 ст. (О.Лакієр). У сучасній науці термін В. Р. практично не використовується за винятком спец. студій як ретроспектива. Літ.: Венелин Ю. О споре между южанами и северянами насчет их россизма. «Чтения в Обществе истории и древностей российских», 1847, № 4; Лакиер А. История титулов государей России. «Журнал Министерства народного просвещения», 1847, № 4; Богучаров И. [Костомаров Н.] Давно ли Малая Русь стала писаться Малороссиею, а Русь — Россиею. «Голос», 1868, № 67; Максимович М. Об употреблении названий Россия и Малороссия в Западной Руси. «Киевские епархиальные ведомости», 1868, № 1; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 10, СПб., 1878; Грушевський М. Велика, Мала і Біла Русь. «Україна», 1917, кн.1/2; Любавский М.К. Образование основной государственной территории великорусской народности, ч. 1. Л., 1929; Заїкин В. Русь, Україна і Великоросія. «Дзвони», 1931, № 1; Doroshenko D. Die Namen «Rus’», «Russland» und «Ukraine» in ihrer historischen und gegenwartingen Bedeutung. «Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin», 1931, bd. 3; Державин Н.С. Происхождение русского народа: великорусского, украинского и белорусского. М., 1944; Соловьев А. Великая, Малая и Белая Русь. «Вопросы истории», 1947, № 7; Татищев В.Н. Избранные труды по географии России. М., 1950; Тихомиров М.Н. О происхождении названия «Россия». «Вопросы истории», 1953, № 11; Андрусяк М. Терміни «руський», «роський», «російський» і «білоруський» в публікаціях XVI—XIX ст. В кн.: Збірник на пошану Iвана Мірчука (1891—1961). Мюнхен—Нью-Йорк—Париж—Вінніпег, 1974; Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. Нью-Йорк—Париж—Торонто, 1987; Альшиц Д.Н. Начало самодержавия в России. Л., 1988; Ключевский В.О. Терминология русской истории. В кн.: Ключевский В.О. Сочинения, т. 6. М., 1989; Милюков П.Н. Очерки по истории русской культуры, т. 1. М., 1993; Брайчевський М.Ю. Русь-Україна і Русь-Росія. В кн.: Iсторія українського середньовіччя: Козацька доба: Збірник наукових праць: (На пошану історика, лауреата Держ. премії ім. Т.Шевченка Олени Михайлівни Апанович), ч. 1. К., 1995; Мыльников А.С. Картина славянского мира: Взгляд из Восточной Европы. Представления об этнической номинации и этничности XVI — начала XVIII века. СПб., 1999. О.В. Ясь.
та антич. автори скіфами називали не тільки кочові іраномовні племена Пн. Причорномор’я, а й частину нас. лісостепової та лісової смуги Сх. Європи. З часом, уже в рим. традиції, назви В. С., Скіфія, Тавроскіфія, а також Сарматія стали узагальнюючими для всіх пн. народів. У зх.-європ. середньовічній географії антич. та рим. традиції переплелися з бібл. міфологією. З часів Iсидора Севільського (560— 636) вважалося, що В. С. — це назва землі нащадків Магога, сина Яфета. За посередництвом візант. джерел назва «В. С.» потрапила на Русь. В «Повісті временних літ» В. С. неодноразово згадується як грец. назва власне сх. слов’ян. Під впливом істориків та географів доби Відродження, зокрема теорії сарматизму, в Україні 16 ст. поширилися ідеї скіф. та сарматського походження слов’ян, яка знайшла місце, зокрема, в «Синопсисі» (1674), «Скіфській історії» А.Лизлова (1692) та ін. До прибічників цієї теорії належав М.Ломоносов. Від серед. 18 ст. термін «В. С.» виходить з наук. обігу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВЕЛИКА РУСЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
