ВАШ Іван Михайлович (04.10.1904— 29.09.1966) — політ. діяч. Н. в с. Лоза (нині село Iршавського р-ну Закарп. обл.) в сел. родині. Засн. комсомольської орг-ції в рідному селі. 1924 вступив до Комуніст. партії Чехословаччини, 1931 як активіст направлений до СРСР. Навч. у Харкові у Комуністичному університеті імені Артема. Після окупації Закарпатської України у листоп. 1938 — берез. 1939 гортистською Угорщиною нелегально перейшов до Рад. Союзу, де вступив добровольцем у чехословац. військ. частину. По визволенні краю 28 жовт. 1944 Червоною армією (див. Радянська армія) включився в політ. діяльність. 19 листоп. 1944 на крайовій конф. Комуніст. орг-ції Закарпаття обраний до складу ЦК КПЗУ, 26 листоп. 1944 на 1-му з’їзді Народних комітетів — до складу Народної ради Закарпатської України. Iз входженням Закарпаття до складу СРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі) — голова облвиконкому (від 1952), 1-й секретар Закарп. обкому КПУ, 1952—66 — чл. ЦК КПУ. Депутат ВР СРСР 4-х скликань. 1963 опублікував кн. спогадів «Дорога до мети». П. у м. Ужгород. Літ.: Борці партії. Ужгород, 1984. М.П. Макар.
ка 1431. 1433—1774 — у складі Молдавського князівства, 1774— 1918 — під владою Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина). З 1903 — повітове місто. 1918 В. окупувала Румунія. 28 черв. 1940 — в складі Буковини Північної возз’єднано з УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі). 1940—62 — центр Вашківецького р-ну. У місті жили і працювали: укр. худож., заслужений майстер нар. творчості України Г.Гарас (1901—72), письменник I.Бажанський (1863—1933). В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 В. були окуповані гітлерівцями від 5 лип. 1941 до 8 квіт. 1944. У місті пам’ятки: меморіальний комплекс — братська могила воїнам Рад. армії та пам’ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки цієї війни; будинокмузей Г.Гараса (1936), пам’ятник Т.Шевченкові (1940). Літ.: IМіС РСР. Чернівецька область. К., 1969; Колодій В.Д. Вижниця: Путівник. Ужгород, 1982; Буковина: Iсторичний нарис. Чернівці, 1998. І.В. Савченко.
гогіки (з 1925), проф. педагогіки Полтав. IНО (1925—33). Наприкінці 1933 звинувачений у причетності до «українського буржуазного націоналізму» і звільнений з ін-ту як «ворог народу». До 1936 не працював за фахом. 1936—40 очолював каф-ру педагогіки Пед. ін-ту в м. Сталінград (нині м. Волгоград, РФ), від верес. 1940 до черв. 1941 — зав. каф-ри педагогіки Полтав. пед. ін-ту. За гітлерівської окупації перебував у Полтаві та Києві (1941—43), працював у наук.-освіт. установах окупаційного режиму, вважав нім. воєн. владу «визволителькою» України від більшовизму. Переїхав до Мюнхена (Німеччина) 1943, проф. педагогіки Українського вільного університету з 1945, ректор Богословсько-педагогічної академії УАПЦ (1950—57). П. в м. Мюнхен. В Україні 1991 започатковано Всеукр. пед. т-во ім. Г.Ващенка. Тв.: Український ренесанс ХХ століття. Торонто, 1956; Виховання волі й характеру, ч. 1—2. Лондон, 1952—57; Проект системи освіти в незалежній Україні. Мюнхен, 1957. Літ.: Койнаш П. До кінця викрити рештки націоналістичної контрабанди в педінституті. «Більшовик Полтавщини», 1934, 9 січ.; Ювілей професора Григорія Ващенка. «Український самостійник», 1950, 7 трав.; Gotz Hillig, Verblaste Gesiechter, vergessene Menschen... 28 Portrats von «Freunden» und «Feinden» A.S. Makarenkos. Bremen, 1999. В.І. Марочко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ваш Іван Михайлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
