ВАСИЛЬЧИКОВ Олександр Олексійович (30.09.1832—11.05.1890) — рос. історик, письменник. Правнук гетьмана К.Розумовського. Н. в м. Санкт-Петербург. Навч. у 1-й Моск. г-зії. Закінчив юрид. ф-т Моск. ун-ту (1855). Служив при рос. посольстві в Iталії. 1879— 89 — дир. Iмператорського Ермітажу (одного з найбільших і визначних музеїв світу; С.-Петербург) та голова Iмператорської археол. комісії (1882—86). Вивчав рос. історію, особливо цікавився дослідженням стародавніх родів, зокрема Розумовських. П. у с. Коралово Звенигородського пов. Моск. губ., Росія. Літ.: Венгеров С.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых, т. 4. СПб., 1889; Александр Алексеевич Васильчиков. «Киевская старина», 1890, № 7. О.Д. Кузьминська.
дійсний чл. петерб. Акад. мист-в (1893), почесний чл. Реймської акад. (1895), Київського товариства старожитностей та мистецтв (1903), чл. худож. союзу «Узограф» (1917) та Союзу рос. художників (1918). Почесний чл. Товариства ім. А.Куїнджі (1920). Н. в с. Лоп’ял Уржумського пов. В’ятської губ. (нині тер. Кіровської обл., РФ) у сім’ї священика. Освіту здобув у духовному уч-щі м. В’ятка та в духовній семінарії (1858—67). 1867 переїхав до Санкт-Петербурга. Працював на картографічному підпр-ві А.Iльїна (від груд. 1867), навч. у рисувальній шк. Т-ва заохочення мист-ва (1867— 68) і в петерб. Акад. мист-в (1868—75). Відвідав Францію (1876) та Iталію (1885), де знайомився з мист-вом Відродження. Од 1878 — чл. Т-ва пересувних худож. виставок («передвижників»). Від 1885 до 1896 брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Творча діяльність багатопланова. Живописець створив відомі жанрові картини: «Молочниця», «Жниця» (обидві — 1867), «Робітники з тачками» (1872—74); картини на істор. тематику: «Після побоїща Iгоря Святославича з половцями» (1880), «Битва скіфів зі слов’янами» (1881), «Куликовська битва» (1915) та серію картин з мотивів рос. нар. казок і билин: «Альонушка» (1881), «Iванцаревич на сірому вовку» (1889), «Богатирі» (1898). Автор монументального панно «Кам’яний вік» для Iстор. музею в Москві (1883— 85). З розписів Володимирського собору найбільш відомі «Богоматір з немовлям», «Євхаристія», «Хрещення Русі», «Хрещення Володимира», зображення літописця Нестора, князів Олександра Невського та Андрія Боголюбського. П. у м. Москва. Літ.: Моргунов Н.С., Моргунова-Рудницкая Н.Д. Виктор Михайлович Васнецов. М., 1962; Васнецов Виктор Михайлович: Письма. Дневники. Воспоминания. Суждения современников. М., 1987; Осокин В. Виктор Васнецов. К., 1989. Н.О. Герасименко.
вої війни та української революції 1917—1921 — старшина Легіону Українських січових стрільців та Української Галицької армії. Після звільнення з польс. табору для військовополонених 1922—24 навч. у Львівському таємному українському університеті. Один з організаторів та провідних чл. Групи української національної молоді, а з 1926 — її голова. Продовжив навч. в Карловому ун-ті в Празі та Українському високому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова. Як представник групи, займався підготовкою конф. укр. націоналістів у Берліні (1927) в Празі (1928). На I конгресі укр. націоналістів (1929) — заст. голови президії конгресу, голова ідеологічної комісії, обраний до проводу укр. націоналістів (див. Організація українських націоналістів); ідеологічний референт. По закінченні філос. ф-ту Карлового унту отримав наук. ст. д-ра філософії. Після повернення в Галичину (1930) редагував «Український голос» у Перемишлі (нині Пшемисль, Польща). В’язень польс. тюрем (1931—35, 1939) та нім. концтабору в Бреці (1944). Після Другої світової війни жив у м. Діллінген (Австрія), а з 1950 — у м. Чикаго (шт. Іллінойс, США). Автор численних праць, у яких виклав і розвинув філос.-ідеологічні основи укр. націоналізму: «До головних засад націоналізму» (1928), «Iдеологічні основи українського націоналізму» (1929), «Програма виховання в ОУН» (1930), «Одиниця і суспільство» (видрукована посмертно, 1957) та ін. П. у м. Чикаго. Літ.: Мірчук П. Нарис історії ОУН, т. 1. Мюнхен—Лондон—Нью-Йорк, 1968. В.І. Прилуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Васильчиков Олександр Олексійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
