ВАСИЛІАНИ (базиліяни) — члени чернечого чину св. Василія Великого (ЧСВВ), провідного чернечого ордену Української грекокатолицької церкви. Статут чернечого життя ств. на основі правил одного з отців Церкви Василія Великого (див. Патристика) й укладений бл. 362, поширився у Сх. Європі із хрещенням Київської Русі. До Берестейської церковної унії 1596 василіанські монастирі не були пов’язані між собою, а підпорядковувалися місц. єпископам або, як виняток, константиноп. патріархові (див. Константинопольський патріархат). На
поч. 17 ст. київ. греко-катол. митрополит Й.Рутський реформував життя василіанських монастирів в Україні та Білорусі, об’єднавши окремі монастирі, що прийняли унію, в одну Конгрегацію, очолювану протоархімандритом, та зробив їх незалежними від єпископів. Особливо культ. місія В.-унійців проявилася у 18 ст., коли після перших заборон в Рос. д-ві (1720) друкувати богослужбові книги укр. мовою василіанські друкарні продовжували видавати книги за київ. церк. традицією. Гол. осередки видавничої діяльності В.-унійців — Почаїв, Супрасль (нині Польща), Унів (нині с. Міжгір’я Перемишлянського р-ну Львів. обл.). Лише Почаївська друкарня протягом 1733—1800 видала понад 100 богослужбових книг, проповідей, у т. ч. знаменитий «Богогласник» (1791) — зб. укр. реліг. та духовної поезії. У 19 ст. місійна й культурницька діяльність В.-унійців звузилася, 1839 в Російській імперії указом імп. Миколи I вона була остаточно заборонена, а в Галичині й Закарпатській Україні, що перебували в складі Австрійс. імперії (з 1867 — Австро-Угорщина), значно обмежена. Наприкінці 19 ст., після великої реформи, яку провели єзуїти за вказівкою Папи Льва XIII, починається нове відродження В.-унійців. Відчутно поповнюються їхні лави, збільшується кількість чернечих провінцій, зокрема на Закарпатті, в Румунії, у Пн. та Пд. Америці, налагоджується їхня освіт. та видавнича діяльність. У 1920—30-х рр. В.-унійці мали кілька шкіл і духовних семінарій, організували потужне вид-во у м. Жовква. Вони видавали місячники «Місіонер» та «Наш приятель». Налагодили випуск наук. ж. «Записки чина святого Василія Великого», навколо якого гуртувалися укр. катол. історики, серед яких: Т.Галущинський, Й.Скрутень, Р.Лукань, Т.Коструба, А.Великий, М.Войнар, М.Соловій та ін. Після Другої світової війни, внаслідок ліквідації УГКЦ (див. Львівський собор УГКЦ 1946), легальна діяльність В.-унійців в Україні була заборонена. Окремі осередки василіанського чернечого життя діяли підпільно. Натомість більш активне життя В.унійців протікало в українській діаспорі, зокрема Римі, Варшаві й чернечих провінціях у США, Канаді, Бразилії та Аргентині. У Римі
продовжувалося видання наук. ж. «Записки ЧСВВ», співробітниками якого стали А.Великий, М.Войнар, М.Соловій, I.Назарко, I.Нагаєвський, I.Патрило, А.Пекар, П.Підручний та ін. Від 1990 В.унійці відновили діяльність в Україні. Відродилися усі давні монастирі — у м. Львів, с. Крехів (нині село Жовківського р-ну Львів. обл.), містах Жовква, Червоноград, Добромиль, Бучач, Мукачеве, с. Гошів (нині село Долинського р-ну Iвано-Франк. обл.), виникли нові монастирі й чернечі станиці (м.Київ, Донец. область). Літ.: Коялович М. История Базилианского Ордена. «Христианское чтение», 1864, № 1—4; Петров Н. Начерк Базилианского Ордена в бывшей Польше. «Труды Киевской духовной академии», 1870, т. 1—4; PidіypczakMajerowicz M. Bazylianie w Koronie i na Litwie, Szkoіy i ksi№їki w dziaіalnoœci Zakonu. Warszawa — Wrocіaw, 1986. I.В. Паславський.
(підготовка для вступу в семінарію); їм належить папська семінарія св. Йосафата у Римі. Юнаки із Закарпаття в 19 ст. навч. у шк. при монастирі Марія Повч у Пн. Угорщині. На сьогодні В. ш. і навч. заклади сестер-василіанок є в Бразилії, Аргентині, Канаді, США. В Україні від 1990-х рр. діють василіанський коледж у м. Бучач та Ін-т філософсько-богословських студій у Золочеві. Літ.: Савич А. Нарис з історії культурних рухів на Україні та в Білорусії в XVI i XVII в. К., 1929; Pidіypczak-Majerowicz M. Bazylianie w Koronie i na Litwie. Szkoіy i ksi№їki w dziaіalnoœci Zakonu. Warszawa — Wrocіaw, 1986. Я.Д. Ісаєвич.
стінами В. У вдячність за чудесне спасіння він дав обітницю побудувати у В. церкву Преображення Господня. До часів Ярослава Мудрого В. залишався укріпленим форпостом на кордоні зі степом. Укріплена частина міста сягала бл. 30 га. В. мав 3 лінії укріплень, дитинець займав пл. 0,9 га. Проіснував до серед. 13 ст., коли був зруйнований під час монголо-татарської навали. Літ.: Антонович В.Б. Археологическая карта Киевской губернии. М., 1895; Раппопорт П.А. К вопросу о системе обороны Киевской земли. «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», 1954, вып. 3; Рыбаков Б.А. Владимировы крепости на Стугне. «Краткие сообщения Института археологии АН СССР», 1965, вып. 100; Кучера М.П. Давньоруські городища на Правобережжі Київщини. В кн.: Дослідження з слов’янської археології. К., 1976. А.Г. Плахонін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАСИЛІАНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
