ВАРВАРА ВЕЛИКОМУЧЕНИЦЯ, пошанування її та її київських мощей. Св. Варвара — особливо вшановувана свята в укр. православ’ї. Згідно з житієм (див. Агіографія) Варвари, її батьки не знали істинного Бога — Він відкрився лише серцю їхньої доньки. Варвара н. в рим. колонії Геліополь (нині м. Баальбек, Ліван) у сім’ї заможного громадянина Діоскора. Мати дівчинки рано померла, й Варвара, єдина дочка у батька, стала напівсиротою. Вже дівчиною познайомилася з однолітками-християнками й пристала до них. Християн. священик з Єгипту, який приїхав 306 до Геліополя під виглядом купця (сповідування християнства розглядалося тоді в сх. ч. Рим. імперії як держ. зрада і каралося смертю), охрестив Варвару. Одного разу при свідках Варвара виказала батькові свою віру, і той змушений був видати її владі. Претор Геліополя наказав сікти Варвару воловими жилами по спині, але та не зреклася віри, тоді претор засудив її до страти. Щоб засвідчити свою лояльність до влади, батько Варвари сам зголосився відтяти дочці голову мечем. Це сталося 4 груд. (ст. ст.) 306. Місц. християни поховали Варвару, а після утвердження влади імп. Константина I Флавія, який ухвалив Міланський едикт 313 про свободу християн. сповідання, збудували на місці поховання церкву. На поч. 12 ст. вел. київ. кн. Святополк Ізяславич взяв шлюб із родичкою візант. імп. Алексєя Комніна на ймення Варвара, яка привезла з собою до Києва мощі своєї покровительниці св. Варвари. Мощі були передані 1108 до Михайлівського Золотоверхого собору (див. Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир). Під час монголо-татарської навали ченці заховали мощі під сходами одного з кам. стовпів собору. За литов. доби мощі були віднайдені. Збе-
Ікона «Свята Варвара». Київщина. 18 ст.
рігалися в дерев’яній раці (гробниці). За гетьмана І.Мазепи його коштом дерев’яну раку замінено на срібну (під час кампанії з вилучення церковних цінностей 1922 раку реквізовано рад. владою). Після того як Михайлівський Золотоверхий собор було зруйновано, мощі св. Варвари 1935 перенесено до Андріївської церкви, а після закриття останньої на поч. 1960-х рр. — до Володимирського собору, де вони зберігаються у правому притворі й нині. Щовівторка на честь св. Варвари у соборі здійснюється служба Божа. Правосл. церква вшановує пам’ять священномучениці в день її смерті 4 груд. (ст. ст.). Літ.: Воропай О. Звичаї нашого народу, ч. 1. К., 1991; Свята Варвара. К., 1993; Свята і святі України. К., 1995. Я.В. Богданьок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАРВАРА ВЕЛИКОМУЧЕНИЦЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
