БУХАРІН Микола Іванович (09. 10(27.09).1888—15.03.1938) — рад. політ. діяч, публіцист. З родини педагогів. Дійсний чл. АН СРСР (1929—37). Навч. у моск. г-зії (1901—06), на екон. від-ні юрид. ф-ту Моск. ун-ту (1907—09). Від 1905 чл. РСДРП(б), обраний до складу Моск. к-ту РСДРП(б). За революц. діяльність ув’язнений (1909 — черв. 1911; у моск. тюрмах «Сущовка», «Бутирка»), засланий в Онегу (1911). На еміграції з жовт. 1911 до лют. 1917 (Німеччина, Австрія, Польща, Велика Британія, Швеція, Норвегія, Швейцарія, Данія, США, Франція, Японія), співробітник газ. «Правда» (1912), полемізував з
В.Леніним, П.Струве, М.ТуганБарановським та ін. з теор. і тактико-стратегічних питань революц. боротьби пролетаріату. Перша зустріч Б. з В.Леніним відбулася 1912 у Кракові (нині Польща). На VI з’їзді РСДРП(б) обраний чл. ЦК партії (1917), редагував газ. Моск. к-ту РСДРП(б) «Социалдемократ», ж. «Спартак», ред. центр. органу партії газ. «Правда» (з жовт. 1917). У січ. 1918 очолив групу «лівих комуністів», які виступили проти позиції Леніна щодо Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918 та війни з Німеччиною, брав активну участь у «дискусії про профспілки» (1920—21). 1919—22 — кандидат у чл. політбюро ЦК РКП(б), чл. Всерос. ЦВК, 1919—30 — чл. виконкому Комінтерну (див. Інтернаціонал III), 1924—29 — чл. політбюро ЦК ВКП(б). Автор низки праць з питань рад. держ. буд-ва, економіки, кооперації, к-ри, міжнар. комуніст. і с.-д. руху. Обґрунтовував політ., соціал-екон. і тактико-стратегічні завдання нової економічної політики. Прихильник екон. і демократ. принципів сусп. розвитку. Виступив проти суцільної колективізації сільського господарства. 1929 виключений зі складу політбюро ЦК ВКП(б). Упродовж 1930—33 очолював Наук.-тех. управління Вищої Ради нар. г-ва, а згодом працював у Наркоматі важкої пром-сті, розробляв 2-й п’ятирічний план (1933—37). Ред. газ. «Известия» (1934—37). Готував проект Конституції СРСР (1935—36). Арештований 27 лют. 1937. В ув’язненні (1937) написав кн. «Кризис капиталистической культуры и социализм» (1-ша ч.). 2-га ч., яка збереглася, була вперше опубл. окремим вид. у Берліні нім. мовою «Соціалізм і його культура» (1996). 13 берез. 1938 Б. засуджений до розстрілу, 15 берез. страчений. Літ.: Записки об ученых трудах действительных членов Академии наук СССР по отделению гуманитарных наук, избранных 12 января и 13 февраля 1929 г. Л., 1930; Коен С. Николай Бухарин: страницы жизни. «За рубежом», 1988, № 15; Потеряйко Я.И. Н.И.Бухарин: штрихи к политическому портрету. К., 1988; Nikolai Bucharin. Gefangnisschrifften I. Der Sozialismus und seine Kultur. Hrsg. S.N.GurvitschBucharina, W.Hedeler, R.Stoljarowa. Berlin, 1996. В.І. Марочко.
ні ФРН), який існував 1934—45. В Б. за весь період його існування відбували ув’язнення бл. 250 тис. осіб різних національностей, з них понад 55 тис., в т.ч. більше 7 тис. рад. громадян, було закатовано. 18 серп. 1944 у Б. гітлерівці стратили голову ЦК Комуніст. партії Німеччини Е.Тельмана. Влітку 1943 у Б. утворився інтернац. табірний к-т, який об’єднував секції нім., чехословац., австрійс., рад., польс., югославських, франц., бельг., іспанських, голл., італ., люксембурзьких та угор. антифашистів і готував в’язнів до повстання, що відбулося 11 квіт. 1945. Після війни в Б. відкрито пам’ятник жертвам нацизму. Літ.: Бартель В. Совместная борьба немецких и советских борцов сопротивления в Бухенвальде. «Новая и новейшая история», 1958, № 3; Призданє Г. Таємниця гори Еттенберг. Спогади колишнього в’язня Бухенвальда. К., 1962; Бухенвальд. Документы и сообщения. М., 1962; Свиридов Г.И. Ринг за колючей проволокой. М., 1968. І.М. Кулинич.
духовному уч-щі, Бєлгородській духовній семінарії, на мед. ф-ті Харків. ун-ту, звідки виключений за участь у студентських заворушеннях 1878. Створив у Харкові революц. гурток, входив до молодіжного т-ва, організованого Є.Ковальською. 1879 перейшов на нелегальне становище, прибув до Києва, прилучився до «Народної волі» та об’єднаного кола народовольців і чорнопередільців (див. «Чорний переділ»), налагодив зв’язки з таємними орг-ціями Харкова та Одеси. Заарештований в січ. 1880. Утримувався ув’язненим у Києві та Харкові. 7 серп.(26 лип.) за вироком Київ. військ.-окружного суду покараний 20-річною каторгою з подальшим довічним поселенням у Сибіру. До весни 1881 — в Харків. тюрмі, потім у Мценській, 1882 — в Забайкаллі, на Карійській каторзі, влітку відправлений до Санкт-Петербурга, у верес. замкнений до Трубецького бастіону Петропавловської фортеці. У серп. 1884 переведений до Шліссельбурзької фортеці, де й помер. Літ.: Попов М.Р. К биографии Буцинского. «Каторга и ссылка», 1923, № 5; Його ж. Землевольці на Україні Х., 1930; Революционное народничество 70-х годов XIX века, т. 2. М., 1965. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бухарін Микола Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
