БУТ (Павлюк) Павло Михнович (р. н. невід. — 1638) — один із ватажків Павлюка повстання 1637. Протягом багатьох років на поч. 17 ст. брав участь у козац. походах проти турків і татар. Під час виступу запорожців проти Польщі і зруйнування фортеці Кодак 1635 був схоплений королів. комісарами разом з І.Сулимою і відправлений до Варшави. Існують різні версії щодо скасування винесеного йому сеймом смертного вироку. Очевидно, шляхетський уряд прагнув у майбутньому використати Б. як впливову особу серед козаків для придушення визвол. руху в Україні. Проте 1637 він був обраний на Січі гетьманом і очолив козац. повстання. У таборі під м-ком Боровиця (нині село Чигиринського р-ну Черкас. обл.) Б. схопили і відправили до Варшави, де невдовзі стратили. Літ.: Щербак В.О. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648—1654 рр. К., 1989. В.О. Щербак.
лоцію Чорного м. 1851 прийняв у Великій Британії пароплав «Дунай» і доправив 1852 до Миколаєва. 1852 командував бригом «Аргонавт». Під час Кримської війни 1853—1856 командував пароплаво-фрегатом «Владимир», започаткував крейсерство до Босфору (протока між Чорним і Мармуровим морями). 17(05) листоп. 1853 виграв перший бій пароплавів («Владимир» у присутності на борту В.Корнілова атакував і полонив турец.-єгип. судно «Перваз-Бахри»). Учасник Севастопольської оборони 1854—1855. Замінив загиблого В.Корнілова на посаді нач. штабу Чорномор. флоту. Із 1856 — «зав. мор. частиною», гол. командир Миколаїв. порту, військ. губернатор Миколаєва і Севастополя, контр-адмірал, зарахований до імператорського почту. 1860 — флагман ескадри гвинтових кораблів Балт. флоту. 1863—67 — військ.-мор. аташе Рос. імперії у Великій Британії, Франції, Італії (від 1866 — віце-адмірал). Од 1867 — нач. балт. броненосної ескадри, від 1877 — нач. загону, з 1878 — нач. оборони Свеаборга (нині Суоменлінн, один з р-нів м. Гельсінкі, Фінляндія), з 1881 — гол. командир Петерб. порту, 1882 — чл. Держ. ради. Розробив нові засади тактики та правила маневрів (еволюцій) для кораблів-пароплавів. Склав Звід мор. сигналів. Публікував матеріали у час. «Морской сборник». Кавалер багатьох орденів, у т.ч. Олександра Невського (1877), св. Анни 1-го ст. (1863), св. Станіслава 1-го ст. (1861), св. Георгія 4-го ст. (1853), удостоєний Демидовської премії Петерб. АН (1863). П. у м. С.-Петербург. Літ.: Березин Е. Адмирал Г.И.Бутаков. СПб., 1884; Житков К. Светлой памяти Григория Ивановича Бутакова, адмирала русского флота. «Морской сборник», 1912, № 4; Лурье А., Маринин А. Адмирал Г.И.Бутаков. М., 1954; Доценко В.Д. Морской биографический словарь. СПб., 1995. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БУТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
