БУЛГАРІ (Булгар, Булгарис, Булгаріс, Болгарський, Вулгарис) Євгеній (світське ім’я — Елевферій (Єлефтерій); 22(11).08.1716— 09. 07(27.06).1806) — церк. та освіт. діяч, науковець, письменник. Почесний чл. Петерб. АН (1776). Н. на о-ві Корфу (нині Керкіра, Греція) в родині чиновника венеціанської адміністрації на Іонічних о-вах. Навч. в грец. школах, Падуанському ун-ті (Італія). 1739 прийняв постриг, з 1742 викладав у містах Яніна, Козані (обидва Греція), на Афоні, в Стамбулі.
1764 замешкав у Лейпцигу, ввійшов до заснованого кн. Ю. Яблоновським наук.-літ. т-ва, надрукував «Логіку» (зб. давніх і нових філос. текстів), переклади з Вольтера, причому трактат «Про розбрат поміж церков Польщі», в якому франц. мислитель захищав православних Речі Посполитої, Б. супроводив власними міркуваннями про свободу вірувань (пізніше він, автор терміна «культотолеранція», виступав за навернення уніатів до православ’я). 1769 в Берліні познайомився з прусським королем Фрідріхом II. 1770 переклав грец. мовою ств. Катериною II «Наказ» комісії з укладання нового Уложення. На запрошення рос. уряду влітку 1771 прибув до Санкт-Петербурга. Маючи репутацію найосвіченішого грека, виконував обов’язки придворного бібліотекаря та експерта з різних галузей знань. Того ж року переклав з італ. мови брошуру «Прагнення греків до Європи християнської» Антона Джики (Гики), підготував трактати про критичний стан Осман. імперії, про залюднення пд. Російської імперії тощо. 1772 закликав європ. монархів згуртуватися проти султана. В останній період російсько-турецької війни 1768—1774 написав кілька агітаційних тв., об’єднаних рефреном «Нехай загине Карфаген», а після укладення КючукКайнарджійського мирного договору 1774 — «Переможну пісню на підписання миру з Портою Оттоманською». Переклав грец. мовою оду рос. поета Василя Петрова, присвячену Г.Потьомкіну. 1776 оселився у Полтаві, призначений архієпископом новоств. Слов’ян. та Херсон. єпархії з резиденцією у Хрестовоздвиженському монастирі. Відкрив місц. шк. співаків (півчих), 1778 перетворив її на уч-ще, передавши кер-во викликаному ним з-за кордону Никифору Феотокі, а кураторство — бунчуковому товаришеві П.Паскевичу (у подарованому К.Розумовським приміщенні). 1779 Б. зосередився на наук. і літ. діяльності (на архіпастирській каф-рі його замінив Н.Феотокі). Після 1781 перебував у Херсоні. Підтриманий Г.Потьомкіним, досліджував, зокрема, минуле Новоросії, історію сарматів, Київської Русі, а також творчість Ф.Прокоповича, С.Яворського.
403 БУЛГАРІ
М.О. Булганін.
Євгеній Булгарі.
404 БУЛГАРІ
Повернувшись до С.-Петербурга (1787), опубл. свої пер. з лат. мови на грец. Вергілієвих «Георгік» (1786) і «Енеїди» (1791— 92) з коментарями й присвятами Катерині II та Г.Потьомкіну. Рос. було перекладено його оригінальні праці — «Историческое разыскание о времени крещения российской великой княгини Ольги» (СПб., 1792), «Ответ митрополиту римско-католической церкви Станиславу Сестренцевичу на вопрос его “Каким языком говорили древние сарматы?”» («Вестник Европы», 1805, № 9). 1801 усамітнився в Олександро-Невській лаврі в С.-Петербурзі, де по смерті й був похований 1806. Рукописи заповів ніжин. купцям-доброчинцям братам Зосимам (Зосимадам), решту майна — реліг. та освіт. закладам. Літ.: Евгений [Болховитинов Е.]. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви, ч. 1—2. СПб., 1827; М.М. Евгений Булгарис и Никифор Феотокитос, предтечи умственного и политического пробуждения греков. «Москвитянин», 1844, № 2; Лебедев А. Евгений Булгарис, архиепископ Славенский и Херсонский. «Древняя и новая Россия», 1876, № 3; Batalden S. Catherine II’s Greek Prelate: Eugenios Voulgaris in Russia, 1771— 1806. New York, 1982; Арш Г.Л. Евгений Булгари в России. «Вопросы истории», 1987, № 4; Терентьева Н. Греческие просветители Евгений Булгарис и Никифор Феотоки. В кн.: Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII—XIX ст. К., 2001. П.Г. Усенко.
обізнаність із задумом царевбивства). У лип. 1826 позбавлений чинів і дворянства, конфірмований на дворічні кріпосні (фортечні) роботи (невдовзі термін було скорочено до року). Покарання відбув у Динабурзькій фортеці (нині на тер. м. Даугавпілс, Латвія). З осені 1827 — рядовий 45-го єгерського полку, дислокованого у Фінляндії. На клопотання матері його переведено до Сіверського кінно-єгерського полку, 1829 став унтер-офіцером, 1832 — прапорщиком. Од зими 1832/33 — на військ. поселенні в СлобідськоУкраїнській губернії. Служив у Чугуївському уланському полку (від 1834 — поручиком). 1835 звільнений з війська, призначений перекладачем митниці в м. Керч. 1836 став чиновником із особливих доручень при керч-єнікальському градоначальникові кн. Захарі Херхеулідзе. Наприкінці 1830-х рр. переїхав до Прибалтики, мешкав у м. Ревель (нині м. Таллінн, Естонія). Літ.: Сборник биографий кавалергардов: 1801—1826. СПб., 1906; Восстание декабристов: Материалы, т. 8. Л., 1925; Восстание декабристов: Документы, т. 13. М., 1975; Усенко П. Керчь в судьбах декабристов. В кн.: 175 лет Керченскому Музею Древностей: Материалы международной конференции. Керчь, 2001. П.Г. Усенко.
груд. 1825) арештований у Харкові за підозрою у причетності до декабристів руху (оскільки був знайомим Ф.Вадковського). Від 13(01) січ. 1826 — в’язень Петропавловської фортеці. 28 (16) січ. переведений до петерб. госпіталю, того ж року відпущений Миколою I без застосування подальших репресій. Повернувся в Україну. П. у м. Ромни. Літ.: Восстание декабристов: Материалы, т. 8. Л., 1925; Козлов C. Дещо про декабристів Роменщини. «Україна», 1927, кн. 6; Усенко П. Грецькі профілі в галереї декабристів. В кн.: Подвижники і меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII—XIX ст. К., 2001. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БУЛГАРІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
