БУЙКО Петро Михайлович (19. 10.1895—15.10.1943) — лікар. Герой Рад. Союзу (1944, посмертно). Н. в м. Бєльськ (нині м. Бєльськ-Подляскі, Польща). Брав участь у Київському (січневому) збройному повстанні 1918 проти Української Центральної Ради. 1922 закінчив Київ. мед. ін-т (від 1938 — його проф.); з 1933 — дир. Київ. ін-ту охорони материнства та дитинства (нині Ін-т педіатрії, акушерства та гінекології ім. П.Буйка). 1939 звільнено з роботи і переведено у м. Фастів. З 1941 — у Червоній армії (див. Радянська армія). Під м. Умань його поранено, потрапив у полон, звідки втік. Працював лікарем у Фастівській лікарні, влився в партизан. рух. Від лип. 1943 очолював мед. службу партизан. загону. Був схоплений гітлерівцями і після тяжких тортур заживо спалений в с. Ярошівка Фастівського р-ну Київ. обл. В с. Томашівка того ж р-ну Б. встановлено пам’ятник.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Буйко Петро Михайлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
