БРЕДОВ Микола Емілійович (30.10.1873 — р.с. невід.) — військ. діяч. Закінчив 1-й Моск. кадетський корпус, 2-ге Костянтинівське військ. уч-ще (Київ, 1891), Імператорську військ. акад. (1901). Проходив службу в Київському військовому окрузі. Учасник російсько-японської війни 1904— 1905 та Першої світової війни, командир 21-го армійського корпусу (Пн. фронт), ген.-лейтенант. В укр. армії — з квіт. 1918. В період Української Держави — у складі Генштабу, чл. Комісії з утворення військ. шк. і акад. Не визнавши влади Директорії, перейшов до військ ген.-лейтенанта А.Денікіна. 1919 — командир 15-ї піх. д-зії, команд. Київ. групою військ, яка в ході заг. наступу ЗС Пд. Росії 31 серп. здобула Київ. 1919—20 — команд. групою військ в Одесі. В січ. 1920 на чолі 6-тис. загону намагався перейти з Одеси до Румунії. Після відмови уряду останньої прийняти відступаючих білогвардійців його загін здійснив похід до Польщі (30 січ. — 12 лют.), де був інтернований. (Наказом команд. Російською армією П.Врангеля (№ 206 від 25 лют. 1921) встановлена відзнака для всіх учасників походу — «Хрест походу генерала Бредова».) У лип. 1920 на чолі 3-тис. загону через Румунію дістався до армії Врангеля в Криму. Від листоп. 1920 — в еміграції. Літ.: Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). Львів, 1992; Удовиченко О.І. Україна у війні за державність. К., 1995. А.О. Буравченков.
родзержинського металургійного технікуму. Від трав. 1937 — заст. голови Дніпродзержинської райради, з трав. 1938 — зав. від., з 1939 — секретар Дніпроп. обкому КП(б)У, 1941—45 — на політроботі в Червоній армії (див. Радянська армія), 1946—50 очолював Запоріз. і Дніпроп. обкоми КП(б)У, 1950—52 — ЦК Комуніст. партії Молдавії, у жовт. 1952 обраний секретарем ЦК КПРС, у берез. 1953 призначений нач. Політуправління ВМС, заст. нач. Гол. політуправління Рад. армії і ВМФ. Від лют. 1954 — другий, а з серп. 1955 — перший секретар ЦК Комуніст. партії Казахстану. Від лют. 1956 — секретар ЦК КПРС, з черв. 1957 — чл. Президії ЦК КПРС, одночасно з 1958 — заст. голови Бюро ЦК КПРС по РРФСР. 1960—64 — Голова Президії ВР СРСР і одночасно (з черв. 1963) — секретар ЦК КПРС. Виявив себе як майстер залаштункових політ. інтриг і противник десталінізації, яку розпочав М.Хрущов. Від жовт. 1964 — перший, з 1966 — Ген. секретар ЦК КПРС. З діяльністю Б. пов’язані придушення протестів у країнах «соціалістичного табору», афганська війна 1979—1989, ескалація озброєнь, а також підтримка «революційних» режимів у країнах «третього світу». Під час перебування Б. при владі посилився тотальний контроль за сусп-вом з боку органів КДБ, а також моральна деградація парт.-держ. номенклатури. Водночас було здійснено спробу сформувати культ особи самого Брежнєва. П. у м. Москва. Похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Літ.:Morozow M. Breznew. Biografie. Stuttgart, 1973; Dornberg J. Breznew. Herrscher im Kreml. Mьnchen, 1975; Bialer S. Stalin’s Successors. Cambridge, 1980; Meissner B. Sowjetische Kurskorrekturen. Breznew und seine Erben. Osnabrьck, 1984; Хрущев Н.С. Материалы к биографии. М., 1989; Breznev Leonid Il’ic. В кн.: Historisches Lexikon der Sowjetunion. 1917/22 bis 1991. Herausgegeben von H.-J. Torke. Mьnchen. 1993; Шелест П.Е. «...Да не судимы будете». Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС. М., 1995; Suny R.G. The Soviet Experiment. Russia, the USSR, and Successor States. New York—Oxford, 1998. Ю.І. Шаповал.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бредов Микола Емілійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
