БРАНИЦЬКІ — чотири відомих польс. шляхетських роди. Користувалися різними гербами: «Гриф», «Корчак», «Голобог» та «Янина». Найбільш старовинний рід — Браницькі герба «Гриф». Своє походження ведуть від сербського князя Якси, який грав помітну роль при дворі короля Болеслава III Кривоустого. 1149 Якса одружився з дочкою вроцлавського старости графа Дуніна, який, за легендою, походив з роду датського королів. дому. Нащадки Якси були тісно пов’язані з польс. землею. Браницькі герба «Гриф» безпосередньо походять від молодшого сина дипломата та полководця Клементія, графа із Рущі—Вержбета, що при розділі маєтків отримав Браниці та графський титул (сьоме коліно від родозасновника). Серед них — Ян, каштелян велюнський (1246);
368 БРАТЕРСТВО
спец. статтю про значення Б.ф. для перетворення імперіалістичної війни у війну громадянську. Однак ця форма протесту спочатку не давала тих результатів, на які сподівалися більшовики. Цьому значно перешкоджав мовний бар’єр, часто обидві сторони відкривали артилер. та кулеметний вогонь по солдатах, що робили спроби влаштувати Б.ф. Нерідко його використовували воюючі сторони з метою проведення розвідки. Особливо поширилося Б.ф. на рос.-нім. фронті після Лютневої революції 1917. За допомогою більшовицьких орг-цій з’явилися антивоєнні відозви та листівки на двох мовах, на передовій діяли перекладачі. Б.ф. викликало осуд патріотично налаштованого нас. країн, що воювали. У лип. 1917 Тимчасовий уряд відновив смертну кару на фронті, почали діяти військ.польові суди, братання помітно порідшали. Однак після Жовтневої революції 1917 вони набули особливо широкого розмаху і здійснювалися організовано з боку Рад. Росії через військово-революційні комітети. Осн. змістом агітації серед військ було не лише припинення війни та укладення миру, а й поширення більшовицьких ідей серед нім. солдатів. Нім. командування всіляко боролося з цим шляхом передислокації розпропагованих військ, переведенням на ін. фронти військовослужбовців, які знали рос. мову, та ін. Б.ф. вплинуло на революціонізацію певної частини солдатів, які воювали проти Росії, про що свідчить їхня участь у революц. подіях у Німеччині (1918) та Угорщині (1919). У період громадян. війни 1918—21 в Росії і в Україні траплялися випадки Б.ф. між сторонами, що воювали. Воно здебільшого проявлялось у відмові вести бойові дії один проти одного, переході деяких частин на бік противника. У 1920-х—30-х рр. Б.ф. посідало чільне місце в комуніст. пропаганді стосовно осуду воєн. дій капіталіст. країн проти СРСР. 1928 V конгрес Комінтерну (див. Інтернаціонал III) наголосив на необхідності надання Б.ф. політ. забарвлення у випадку розв’язання нових воєн між імперіалістичними д-вами, використовувати Б.ф. для закінчення воєн пролетарськими революціями. У разі
воєн. дій ЗС бурж. країн проти Червоної армії (див. Радянська армія) Б.ф. повинно зводитися до переходу солдатів іноз. військ на бік Червоної армії і перетворення війни імперіалістів проти СРСР у громадян. війну в капіталіст. д-вах. У цьому плані серед особового складу Червоної армії і рад. народу велася певна агітація. Але, як засвідчили особливо початок і подальші події Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945, пропаганда Б.ф. не дала очікуваних з боку ВКП(б) і рад. уряду результатів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БРАНИЦЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
