«БОРОТЬБА» — 1) нелегальний друкований орган київ. групи укр. соціалістів-революціонерів. Виходив у Києві. Друкувався на міміографі накладом 200—300 прим. Усього вийшло 5 номерів, останній 1 серп. 1915. Газета не мала чітко окресленого парт. програмного характеру, що пояснює участь у вид. широкого кола укр.
громад. та політ. діячів. З нею співробітничали С.Єфремов, А.Ніковський, В.Самійленко, М.Ковалевський, М.Шраг та ін., її редагували М.Ковалевський та Л.Ковалів; 2) неперіодичний орган спочатку Закордонної групи Української соціал-демократичної робітничої партії, згодом — приватного ред.-видавця Л.Юркевича (Л.Рибалки). Виходив у Женеві 1915— 16. Виступав проти діяльності Союзу визволення України, вважаючи ідею створення укр. самостійної незалежної д-ви шкідливою, такою, що відволікає укр. нар. маси від боротьби проти царату, за здійснення автономії України у складі демократ. Росії. Ця позиція викликала різку критику з боку укр. видань «Вісник Союзу визволення України», «Украинская жизнь», «Робітничий прапор»; 3) щоденна газ., що виходила в Києві 1917—20. На поч. 1917 — центр. орган Української партії соціалістів-революціонерів, ред. — М.Шраг. З газетою співробітничали М.Шаповал, Н.Григоріїв, А.Терниченко. Після розколу УПСР 1918 — орган її лівої течії, що згодом оформилася в самостійну партію, взявши собі назву, похідну від назви її друкованого органу — «боротьбисти». Виходила за редакцією В.Блакитного; 4) газ. укр. соціал-демократів Галичини й Буковини. Видавалася тричі на тиждень у м. Кам’янецьПодільський від 12 жовт. до 14 листоп. 1919; 5) орган Укр. сел. об’єднання — революц. сел. організації Комуністичної партії Західної України, опозиційний до політики Польщі щодо укр. населення. Газ. виходила у Львові від 14 трав. по 22 жовт. 1933, вийшло 20 номерів. Її видання було заборонене польс. урядом. О.Б. Кудлай.
лював у берез. 1923 Д.Лебідь — 2-й секретар ЦК КП(б)У (листоп. 1920 — трав. 1924). Він вважав, що при існуючому співвідношенні між російськомовним містом і україномовним селом (селяни становили 80 % нас. України) впровадження укр. мови серед партійців (тільки 11 % володіли укр. мовою) і робітн. класу — «захід реакційний», свідчення переходу на рівень «нижчої культури села порівняно з вищою пролетарською культурою міста». У цих умовах, вважав Д.Лебідь, «неминуча боротьба двох культур: культури міста — російської культури, і села — української». Нац. к-ра, на його думку, гальмує будво «нового» сусп-ва, отже, її заохочування не в інтересах більшовицького режиму. Теорія мала опонентів. Найпослідовніше критикували її М.Скрипник, О.Шумський, В.Блакитний, Х.Раковський. Літ.: Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. К., 1993; Комаренко Т. Шовінізм у національно-мовній політиці в Україні: Історія і сучасність. В кн.: За міжнаціональну злагоду, проти шовінізму та екстремізму. К., 1995; Її ж. «Теорія боротьби двох культур» і шляхи розв’язання національного питання в Україні. «Проблеми історії України: факти, судження, пошуки», 1995, № 3. Т.О. Комаренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««БОРОТЬБА»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
