БІРЖА ПРАЦІ, біржа робочої сили — заклад, що здійснює посередництво між працівниками і підприємцями як надавачами та споживачами робочої сили. Б.п. виникли в 1-й пол. 19 ст. в Німеччині та Великій Британії спочатку як приватні заклади. 1906—14 перший коаліційний ліберальнолейбористський уряд Великої Британії заснував у країні заг.нац. Б.п. На теренах Російської імперії Б.п. з’являються на поч. 20 ст. у найбільших пром. центрах (Москва, Санкт-Петербург, Рига, Одеса), зазвичай з ініціативи міськ. управ. Існували і приватні контори, що надавали платні послуги з працевлаштування. Утім, Б.п. відігравали незначну роль у регулюванні тогочасного ринку праці. РНК РСФРР 13 лют.(31 січ.) 1918 декретом «Про біржі праці» ліквідував усі приватні і платні бюро й контори з найму та заснував держ. безплатні Б.п., що мали працевлаштовувати безробітних, вести їх облік і надавати певну матеріальну допомогу; до
кер-ва Б.п. залучалися профспілки та комсомол. Із 1928 діяльність Б.п. в УСРР згортається і на кін. 1930 вони повністю ліквідовуються під приводом перемоги над безробіттям у СРСР. Нині Б.п. в Україні (Держ. центри зайнятості) є важливим органом держ. регулювання ринку праці й підпорядковані Мін-ву праці. Літ.: Суворов К.И. Исторический опыт КПСС по ликвидации безработицы. М., 1968; Герасимчук В.І. Проблеми трансформації зайнятості і розвитку ринку праці України (методологія, аналіз, шляхи вдосконалення). К., 2001; Заглинський А.О. Проблеми розвитку ринкових відносин у сфері зайнятості трудових ресурсів. Рівне, 2002. Д.С. Вирський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БІРЖА ПРАЦІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
