БІЛА ЦЕРКВА — місто обласного підпорядкування Київ. обл., райцентр. Розташов. на р. Рось (прит. Дніпра). Залізнична ст. Нас. 200 тис. осіб (2001). Істор. попередником Б.Ц. було м. Юр’їв (Георгів, Гюргев, Юр-
гев), засноване 1032 Ярославом Мудрим як укріплений пункт на степовому прикордонні. Нинішня назва вперше зустрічається в літописах 12 ст. Після зруйнування монголо-татарами та відбудови місто перейшло під контроль Великого князівства Литовського (1363). У серед. 16 ст. у Б.Ц. збудовано замок-фортецю. Після Люблінської унії 1569 вона опиняється у складі Корони Польської як староство (у володінні кн. В.-К. Острозького). 1589 місто конфліктувало зі своїм патроном (див. Білоцерківське міське повстання 1589—1590). Історія Б.Ц. тісно пов’язана з козац. рухом, її жителі брали участь у Косинського повстанні 1591—1593, Наливайка повстанні 1594—1596, у повстанні 1638 під проводом Я.Острянина. Вона стала центром одного з 6 козац. («старих») полків ще до початку національної революції 1648— 1676. Після 1648 — полкове місто Білоцерківського полку і, як ін. полкові міста, набула рис адм. центру Укр. козац. д-ви. Після поразки в Берестецькій битві 1651 Б.Хмельницький зупинив тут польс. армію. Бої під Б.Ц. виснажили суперників і змусили укласти компромісний Білоцерківський договір 1651. За Андрусівським договором (перемир’ям) 1667 місто залишалося під контролем Речі Посполитої. Уряд останньої бажав зробити відбудований Білоцерківський замок опорним пунктом свого панування в регіоні. Проте під час повстання під проводом С.Палія (1702—04) замок здобули козаки. Вони також воліли бачити в Б.Ц. нову столицю козац. Правобережної України. Ці плани поділяв також І.Мазепа, який перевіз сюди ч. гетьман. клейнодів. Місто було в центрі уваги походу гетьмана П.Орлика на Правобереж. Україну 1711. Окупований росіянами наприкінці 1708, Білоцерківський замок лише 1714 був повернутий Польщі. Протягом 18 ст. Білоцерківщина була охоплена гайдамацьким рухом. 1775 місто перейшло у власність магнатів Браницьких, які після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) стали рос. підданими (1859 до них у Б.Ц. на полювання приїздив імп. Олександр II). Ф.-К. Браницький заснував тут дендропарк «Олександрія». Нині це найбільший (понад 200 га) архітектурно оформлений ландшафтний парк в Україні.
У 19 — на поч. 20 ст. місто, яке входило до складу Васильківського пов., виростає в один із найбільших торг. і пром. центрів Київської губернії (1904 — 53,4 тис. осіб). Цьому сприяло прокладення залізничної гілки Фастів — Знам’янка (нині місто Кіровогр. обл.), що 1876 пройшла через Б.Ц. Як і повсюди на Правобережжі, значну ч. нас. міста складали євреї (за переписом 1897 — 53 % жителів). 1905 відбувся єврейс. погром. За часів української революції 1917—1921 Б.Ц. стала центром руху Вільного козацтва (кін. 1917), згодом звідси розпочалося протигетьманське повстання 1918 (див. Українська Держава), що привело до влади Директорію УНР. 1919— 20 проходили погроми єврейс. нас. Від 1923 — центр Білоцерківської округи Київ. губ. та райцентр. Від 1932 — у складі Київ. обл. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 під час гітлерівської окупації міста (від 16 лип. 1941 по 4 січ. 1944) у Б.Ц. існував осередок руху Опору. Б.Ц. сьогодні знаходиться серед міст Київщини, які розвиваються найдинамічніше. Уродженцем міста є живописець Л. Долинський. У Б.Ц. проживали та відвідували її в різні часи Т.Шевченко, І.Сошенко, М.Чалий, І.Нечуй-Левицький, Шолом Алейхем, Ю.Смолич, Л.Курбас та ін. Пам’ятки арх-ри: Свято-Миколаївська церква (1706); костьол св. пророка Іоанна Хрестителя (1789); торгові ряди (1809—14); Спасо-Преображенський собор (1833); церква св. Марії Магдалини (1843) та інші. Літ.: Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Грисюк М. Парк «Олександрія». К., 1967; ІМіС УРСР. Київська область. К., 1971; Біла Церква: Шлях крізь віки: Історичний нарис про Білу Церкву. Біла Церква, 1994; Федотов В.М. Біла Церква: Нотатки архітектора міста. Біла Церква, 1998. Д.С. Вирський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БІЛА ЦЕРКВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
