БЕНЕДИКТИНЦІ — послідовники катол. чернечого ордену, заснованого 530 Бенедиктом Нурсійським (480—543, за ін. даними 550) в Італії. Статут вимагав суворої дисципліни й дотримання трьох правил: постійного перебування в монастирі, утримання й послуху, обов’язкової праці. Із 7 ст. ці правила почали застосовуватися і до жінок-бенедиктинок. На 13 ст. кількість монастирів зросла, Б. стали одним із найбільших і багатих католицьких чернечих орденів. Займалися просвітницькою діяльністю, організовували школи, збирали б-ки. Поширювали католицизм на слов’ян. землях і в Прибалтиці. У Польщі вони з’явилися наприкінці 10 ст., перші монастирі фундовано 1006. У середньовіччі в Короні Польській існували численні монастирі Б. В Україні вони з’явилися наприкінці 14 ст.: в Галичині — у м. Львів, на Поділлі — у містах Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський) та Язловець (нині село Бучацького р-ну Терноп. обл). У Речі Посполитій під час швед. навали 1654 бенедиктинські монастирі були зруйновані. На тер. України, що входила до Російської імперії, вони ліквідовані царським урядом 1864. Літ.: Trajdos T. Koœciуz katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy, t. 1. Wrocіaw, 1983; Gloger Z. Encyklopedia staropolska, t. 1. Warszawa, 1985; Полонська-Василенко Н. Історія України, т. 1. К., 1993; Христианство: Словарь. М., 1994; Релігієзнавчий словник. К., 1996. Т.О. Комаренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БЕНЕДИКТИНЦІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
