БЕЙ (бег, бек) — титул правителів або військ. начальників у Османській імперії, Кримському ханстві та ін. тюркських д-вах. У султанській Туреччині бейлербей — князь, гол. бей, бей над беями, гол. правитель цивільної адміністрації та військ. сил, якими він командував під час походів. У Крим. ханстві беї (кирим-беї, карачі) — гол. предводителі татар. родів чи племен. Очолювали бейлики. Найпершими були Гіреї, за ними йшли Ширинські, Мансурови, Аргинські, Баринські, Сиджутські (Сенжутські). Вони посідали найвищий щабель серед ін. васалів хана, вважалися нащадками перших завойовників Криму, обирали і затверджували хана, користувалися правом самостійно вирушати в походи й здійснювати грабіжницькі напади на непідвладні хану чи Туреччині землі, вступали в дипломатичні зносини з офіц. особами ін. країн, зокрема моск. князями. Беї трималися не як васали хана, а як його союзники, нерідко об’єднувалися в опозицію, якщо вбачали з боку останньої порушення своїх прав.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БЕЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
