БАРВІНКІВСЬКО-ЛОЗІВСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1942 — наступальна операція Червоної армії (див. Радянська армія), здійснена силами Південно-Західного фронту й Південного фронту, проведена 18—31 січ. в р-ні міст Барвінкове і Лозова (обидва Харків. обл.). Задум рад. командування полягав у тому, щоб ударом військ суміжних крил Пд.-Зх. (команд. — ген.-лейтенант Ф.Костенко) і Пд. (ко-
188 БАРВІНОК
Ганна Барвінок.
Вас.О. Барвінський.
Відновлення слободи датується 1760. Невдовзі вона стала центром Барвінкостінківської паланки Війська Запорозького. Після знищення 1775 Запороз. Січі козакам слободи було оголошено волю, багато хто з них переселився на Кубань. Від 1777 Б. — військ. казенна слобода. Коли імп. Катерина II 1786 відвідала тут дерев’яну церкву, де зберігалися козац. реліквії, місц. жителі побачили в цьому оскверніння (жінкам відвідувати козачу церкву було заборонено) і будівлю спалили. Після 1775 Б. входило до Азовської, від 1802 — Катериносл., від 1835 — Харків. губерній. Після селянської реформи 1861 — волосний центр Iзюмського пов. Харків. губ. Тут працювали мех.-ливарний і олійний з-ди, парові млини. 1923 Б. стало центром р-ну, що входив до Iзюмської округи, з 1932 — у складі Харків. обл. Райцентр 1923—62 та від 1966. 1938 надано статус міста. В історію Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 Б. увійшло як місце трагедії: у трав. 1942 і в лют. 1943 тут двічі потрапляли в оточення ударні сили Пд.-Зх. фронту (див. Харківська операція 1942). Б. була визволена від гітлерівських окупантів уперше 24 січ. 1942 (див. Барвінківсько-Лозівська операція 1942), вдруге — після повторної окупації — 2 лют. 1943, остаточно — 9 верес. 1943. Місто було майже повністю зруйноване. Пам’ятки арх-ри: два житлові будинки 19 ст. та церква Успіння Пресвятої Божої Матері (1884), збудована на честь визволення Болгарії від турец. гноблення (в цьому визволенні барвінківці брали активну участь). Літ.: IМіС УРСР. Харківська область. К., 1967; Горлач Ф.С., Касьянов В.П. Барвінкове: Iсторико-краєзнавчий нарис. Х., 1970. П.Т. Тронько.
Від 1918 працював в Україні. 1919—28 — співробітник історико-філол. від. ВУАН з окремих наук. доручень, 1924—33 працював у Всеукраїнському археологічному комітеті (ВУАК): 1928— 30 — секретар Софійської комісії ВУАК та мистецького від. ВУАК, 1930—33 — секретар ВУАК. Автор праць з історії правосл. церкви та її діячів, зокрема: «Никифор Влеммид и его сочинения» (1911), «Об обязанностях государей по воззрению Никифора Влеммида» (1911); статей історикоюрид. змісту. Описував стародруки київ. книгозбірень, церкви на Щекавиці та Андріївської церкви, лат. й польс. стародруки в архівах і б-ках Москви та Ленінграда (нині Санкт-Петербург). Літ.: Наука и научные работники СССР, ч. 6. Л., 1928; Iсторія Національної академії наук України. 1929— 1933: Документи і матеріали. К., 1998. О.В. Юркова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БАРВІНКІВСЬКО-ЛОЗІВСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1942» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
