БАРАНОВ Петро Йонович (22(10). 09.1892—05.09.1933) — рад. військ. діяч. Н. в м. Санкт-Петербург в сім’ї робітника. Чл. РСДРП(б) — ВКП(б) з 1912. За революц. діяльність не раз був заарештований. Під час Першої світової війни 1915 його мобілізовано на військ. службу, дезертирував, вів нелегальну революц. діяльність у Харкові, засуджений до 8 років каторги. Звільнено в лют. 1917, в лип. направлено на Румунський фронт, у верес. обрано в к-т РСДРП(б) 8-ї армії, тоді ж призначено головою фронтового від. Румчероду. За ініціативи Б. утворено тимчасовий фронтовий к-т РСДРП(б), який на поч. груд. проголосив себе ревкомом Румун. фронту, який Б. і очолив. Брав участь у переговорах з військ. міністром Румунії Янковеску, а також команд. рос. арміями на Румун. фронті Д.Щербачовим. Від січ. 1918 — голова Військово-революц. к-ту 8-ї армії, у квіт. — команд. 4-ю Донец. робітн. армією, далі воював на Південному фронті, Сх. й Туркестанському фронтах. Листоп. 1920 — січ. 1921 — чл. РВР 14-ї армії. 1921 — нач. політуправління ЗС України й Криму. Після перебування на військ. роботі в Туркестані призначений нач. і комісаром броньових сил РСЧА (1923, див. Радянська армія). Від серп. 1923 зам., з груд. 1924 нач. Військово-повітряних сил РСЧА, де провадив роботу з їх перебудови відповідно до військ. реформи М.Фрунзе 1924—25. 1925—31 — чл. РВР СРСР. Далі займався розвитком рад. авіації, працюючи з черв. 1931 у Президії Вищої ради нар. г-ва, а із січ. 1932 заст. наркома важкої пром-сті й нач. Гол. управління авіац. пром-сті. Нагороджений орденами СРСР і республік Серед. Азії. Загинув 1933 в авіаційній катастрофі. Похований у Москві на Красній пл. біля Кремлівської стіни. Р.Г. Симоненко.
його батьківщиною була Чернігівщина. Ймовірно, освіту здобув у Київ. колегіумі, навч. також у Віленському, Калішському єзуїтських колегіумах. Від 1642 — викл. граматики, пізніше — проф. поетики, риторики, від 1650 — проф. філософії, ректор КиєвоМогилянського колегіуму (див. Києво-Могилянська академія). Від 1659 — черніг. архієпископ і місцеблюститель Київ. митрополичої каф-ри. 1674 у Новгород-Сіверському заснував друкарню (за життя Б. було надруковано понад 50 кн.), 1679 переніс її до Чернігова; навколо друкарні утворився літ. осередок, відомий пізніше як «Чернігівські Атени». Як політ. і церк. діяч дотримувався рос. орієнтації. Водночас прагнув зберегти юрисдикцію константиноп. патріарха (див. Константинопольский патріархат) та незалежність укр. духовенства від Моск. патріархату й цивільні привілеї українців. Продовжував полеміку з католиками та унійцями, відстоював принципи реліг. толерантності. Автор проповідей, віршів, полемічно-богословських трактатів. Писав польс. і укр. мовами: «Меч духовний» (К., 1666), «Аполлонова лютня» (Львів, 1671), «Труби словес проповідних» (К., 1674). Тв.: Письма преосвященного Лазаря Барановича. Чернигов, 1863. Літ.: Выгодованец Н.И. Лазарь Баранович — украинский писатель второй половины XVII в. Львов, 1971. В.М. Матях.
м. Сімферополь. Учасник Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. Від 1945 працював в Ін-ті історії АН СРСР (Москва). 1946 захистив канд. дис. «Панське місто за часів Речі Посполитої. Старокостянтинів XVI—XVIII ст.», 1951 — докторську «Магнатське господарство на півдні Волині в XVIII ст.». Вивчав соціально-екон. історію України, Білорусі, Литви та Польщі 16—18 ст. Автор бл. 50 наук. праць, у т. ч.: «Панське місто за часів Польської держави: Старий Костянтинів» (1928), «Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст.» (1930), «Залюднення України перед Хмельниччиною. Волинське воєводство» (1931), «Помещичий город времен Речи Посполитой» (1947), «Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в.» (1955), «Украина накануне освободительной войны середины XVII в.» (1959). П. у м. Москва. Літ.: Олексій Іванович Баранович. (Некролог). «УІЖ», 1961, № 5; Швидько А.К. Вопросы социально-экономического развития Правобережной Украины XVI—XVIII вв. в трудах А.И.Барановича. В кн.: Некоторые вопросы отечественной историографии и источниковедения. Днепропетровск, 1976; Білокінь С.І. Київська школа акад. М.С.Грушевського. «УІЖ», 1996, № 5; Юркова О. Дослідження О.І.Барановичем магнатського господарства Волині XVI—XVIII ст. на терені Науково-дослідної кафедри історії України у Києві (1924—1930). «Український історик», 1996, № 1—4. О.В. Юркова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Баранов Петро Йонович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
