АХІЄЗЕР Олександр Ілліч (31(18). 10.1911—04.05.2000) — укр. фізик-теоретик. Акад. АН УРСР (1964, від 1991 АН України, з 1994 НАН України). Брат Н.Ахієзера. Н. в м. Чериков (нині місто Могильовської обл., Білорусь). Закінчив Київ. політех. ін-т (1934). 1938—88 — зав. від., з 1988 — радник при дирекції Харків. фіз.-тех. ін-ту, 1941—74 — зав. каф-ри Харків. ун-ту. Наук. праці в галузі ядерної фізики, квантової електродинаміки, фізики елементарних частинок, фізики плазми, теорії твердого тіла. Спільно з Я.Файнбергом передбачив пучкову нестійкість плазми (1948), з О.Ситенком — дифракційне розщеплення дейтрона (1955), з В.Бар’яхтаром і С.Пелетминським — магнітоакустичний резонанс (1956). Створив шк. фізиків-теоретиків. Держ. премія УРСР в галузі н. і т. (1986). Засл. діяч н. (1986). Орден «За заслуги» 3-го ст. (1996). Осн. праці (усі у співавт.): «Некоторые вопросы теории ядра» (1950), «Спиновые волны» (1967), «Квантовая электродинамика» (1969), «Электродинамика плазмы» (1974), «Методы статистической физики» (1977), «Электродинамика адронов» (1977).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ахієзер Олександр Ілліч» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
