АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА — комплекс (група) подібних між собою за низкою ознак археол. пам’яток, поширених на певній тер. в межах певного істор. часу. Подібність археол. пам’яток простежується за різними їхніми рисами, напр., за формами та оздобленням посуду, прикрасами, прийомами домобуд-ва та оформленням інтер’єру осель, поховальними звичаями тощо. Про поширення тих чи інших археол. комплексів у межах певних тер. почали говорити в 19 ст.; для означення таких комплексів користувалися різними термінами: культ. група, культ. провінція, культ. ареал,
просто к-ра та ін. Термін «А.к.» широко входить у науку наприкінці 19 — поч. 20 ст. Відтоді він стає головним для означення археол. комплексів. Саме в 1-й пол. 20 ст. виділено більшість А.к. Назви А.к. умовні, мають різну природу, найчастіше вони походять від назви населеного пункту, де було відкрито пам’ятку певного зразка чи з оригінального матеріалу. Це, напр., трипільська культура, зарубинецька культура, черняхівська культура — назви походять від назв сіл на Київщині та Черкащині, де наприкінці 19 — поч. 20 ст. здійснював активні розкопки старожитностей В.Хвойка. Три А.к. доби бронзи (виділені В.Городцовим на поч. 20 ст.) отримали назву за типами поховальних споруд — ямна (див. Ямна культурно-історична спільність), катакомбна (див. Катакомбна культурно-історична спільність) та зрубна (див. Зрубна культурно-історична спільність). Є назви А.к. за формою чи оздобленням посуду: кулястих амфор культура, лійчастого посуду культура, багатоваликової (багатопружкової) кераміки культура тощо. А.к. — фундаментальне поняття археол. науки. З одного боку, воно дає змогу впорядкувати археол. джерела, локалізувавши їх у просторі та часі, з ін. — прокладає місток між археол. джерелами та їхніми творцями. Не викликає сумніву, що за А.к. стоять певні спільноти — окремі народи чи групи споріднених народів. Цей момент є надзвичайно важливим для стародавньої історії, котра має справу з дописемним періодом. «Німа» історія неначе починає говорити, набуває певної конкретності, а анонімні спільноти, що лишили певні А.к., отримують, хай умовну, назву. Тому виділення А.к. складає підґрунтя для розв’язання найрізноманітніших проблем давньої історії: способу господарювання, соціального устрою, етнокульт. специфіки спільнот. Зіставлення матеріалів різних А.к. дає змогу відтворити певною мірою етногенез окремих народів, їхні господарські зв’язки, міграційні процеси тощо. Літ.: Кудрявцева О.М. К вопросу об определении понятия «археологическая культура». В кн.: Археология и методы исторических реконструкций. К., 1985. К.П. Бунатян.
із трьох віків — кам’яного (останнім періодом якого деякі вчені вважають енеоліт — мідно-кам’яний вік), бронз. та залізного (див. Кам’яний вік, Мідний вік, Бронзовий вік, Залізний вік). Розроблена у 1-й пол. 19 ст. на археол. матеріалах Скандинавії. В подальшому блискуче підтверджена на ін. тер. Старого Світу і набула значення заг. культ.-істор. періодизації. Осн. критерій розрізнення віків, який використовується в А.п., — залучення до вироб. та побутового вжитку нових, після кам’яних, природних матеріалів — спочатку міді, а потім бронзи та заліза. А.п. послідовно фіксує найважливіші зрушення у матеріально-тех. розвитку людства, і в цьому полягає її пояснювальне значення. Вона є одним із важливих інструментів систематизації та первинної оцінки археол. пам’яток. До неї не закладено ніяких соціально-екон. критеріїв, а тому в дослідженнях проблем соціального та екон. розвитку людства вона відіграє допоміжну роль.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
