АНТІОХІЙСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ — один з найдавніших патріархатів християн. церкви сх. обряду. Свого часу як патріархат — основна одиниця устрою церкви — посідав 3-тє місце після Риму і Александрії (Єгипет). До його складу входили християн. громади сх. пров. Рим. імперії. 330 про-
102 АНТОНЕНКО
Б.Д. АнтоненкоДавидович.
Й. Антонеску.
Б.-І. Антонич.
ти нього розпочали боротьбу аріани (див. Аріанство). Після собору в Халкідоні 451 (див. Собори вселенські) в А.п. стався розкол, що призвів до виникнення Сірійської церкви (до неї увійшли, зокрема, греки та місцеве еллінізоване нас.). 638 Антіохія (нині м. Антак’я, Туреччина) була захоплена арабами. У 7—8 ст. патріарший престол лишався вільним або його посідав місцеблюститель. 969 Візантія повернула собі Антіохію, що сприяло зміцненню А.п. Західносірійська літургія поступилася місцем візант. 1098 хрестоносці (див. Хрестові походи) захопили Антіохію і заснували в Сірії Лат. королівство, що проіснувало майже два століття. У цей час було засновано Лат. патріархат, а лінія грец. патріархів продовжувалася на вигнанні в Константинополі. Тільки 1268, по захопленні Антіохії єгип. мамелюками, правосл. А.п. зміг вернутися з вигнання. У 14 ст. центр А. п. перемістився у Дамаск (нині місто у Сірії), де він знаходиться і досі. 1517 тер. патріархату завоювали турки-османи, і він перебував у складі їхньої імперії до Першої світової війни. У 70-х рр. 18 ст. чимало парафіян стали греко-католиками, утворили Мелькітську греко-катол. церкву. 1899 патріархом став араб, оскільки більшість парафіян були арабами, араб. мова почала переважати у літургії. 1970 в Тріполі (Лівія) відкрито Богословську акад. св. Іоанна Дамаскіна (1988 її приєднано до Баламандського ун-ту). Священний синод А.п. складається з патріарха та митрополитів і збирається принаймні раз на рік. Його функції: обрання патріарха, єпископів, спостереження за дотриманням православ’я та застосовування санкцій проти порушників церк. уставу. Існує Собор церкви, що складається з синоду і мирян; збирається двічі на рік і відповідає за фінансову, освітню, юрид. та адм. діяльність церкви. Патріархат бере активну участь в екуменізмі релігійному. Сх. патріархи та ієрархи нерідко бували в Україні, через укр. землі пролягав їх шлях до Рос. д-ви за грошовою допомогою. 1586 антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства. Літ.: Лебедев А. История греко-восточной церкви под властию сельджуков (от падения Константинополя в 1453 году до настоящего времени).
СПб., 1903; Каптерев Н.Ф. Характер отношений России к православному Востоку в XVI—XVII столетиях. Сергиев Посад, 1914; Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 1994. В.Є. Зема.
АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Борис Дмитрович (справжнє прізв. — Давидов; 05.08(24.07).1899 — 08.05. 1984) — укр. письменник, науковець, публіцист, критик, перекладач. Н. в м. Ромни в родині залізничника. 1917 закінчив Охтирську г-зію. Навч. на природничому від. Харків., історико-філол. ф-ті Київ. ун-тів та в Ін-ті нар. освіти (Київ). Через матеріальні нестатки вищої освіти не здобув. 1920—21 — зав. нар. освітою в Охтирці. Друкувався з 1923. Був чл. літ. орг-ції «Ланка» («Марс»). Автор понад двох десятків книг, серед них: «Лицарі абсурду» (1923), зб. оповідань «Запорошені силуети» (1925), «Тук-тук» (1926), «Справжній чоловік» (1929), повість «Смерть» (1928), зб. літ. репортажів «Землею українською» (1930), роман «За ширмою» (1936), зб. оповідань «Слово матері» (1960), цикл «Сибірські новели» (1989), наук. праці, зокрема, про к-ру укр. мови — «Про що і як» (1962), «В літературі й коло літератури» (1964), «Як ми говоримо» (1970, 1991, 1994) та ін. Перекладав з рос. і нім. літ. Лауреат Держ. премії ім. Т.Шевченка (1992, посмертно). Репресований 1935. Реабілітований 1956. У 1960—80-х рр. справив неабиякий вплив на розвиток укр. нац. руху. Неодноразово переслідувався КДБ. П. у м. Київ. Тв.: На довгій ниві. Вибрані твори. К., 1967; Як ми говоримо. К., 1970; Смерть; Сибірські новели; Завищені оцінки: Повісті, новели, оповідання. К., 1989; Нащадки прадідів. К., 1998; Твори, т. 1—2. К., 1999. Літ.: Бойко Л. Борис АнтоненкоДавидович. В кн.: Українські радянські письменники, вип. 6. К., 1968; Його ж. Лицар правди і добра. «ЛУ», 1989, 10 серп.; Його ж. Антоненко-Давидович Б. З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій. «ЛУ», 1991, 9 трав.; Павленко С.О. Скарбничий рідного слова. «Українська мова і література в школі», 1992, № 9—10; Дудченко Б. Б.АнтоненкоДавидович. «Українське слово», 1994, 13 жовт.; Голуб Я. Спогади про мого батька. «Березіль», 1995, № 1—2. Г.С. Брега.
єн.-фашист. диктатор Румунії 1940—44. Від 1933 — нач. румун. генштабу, від 1938 — міністр оборони, від 1940 — прем’єр-міністр. В листоп. 1940 уряд А. приєднався до Берлінського пакту 1940, в листоп. 1941 — до Антикомінтернівського пакту. Для управління землями, окупованими Румунією в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945, уряд А. створив три губернаторства: Бессарабію, Буковину, Трансністрію. У війні проти СРСР було задіяно 30 румун. д-зій і бригад, що брали участь у боях за Одесу, Севастополь, Сталінград (нині м. Волгоград, РФ). У ході рад. контрнаступу під Сталінградом румун. війська були розгромлені. 23 серп. 1944 А. під час антифашист. збройного повстання арештований як воєн. злочинець і 1946 за вироком нар. трибуналу Бухареста страчений. Т.С. Першина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНТІОХІЙСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
