АННА ЯРОСЛАВНА (бл. 1032 — після 1075, не пізніше 1089) — середуща дочка київ. кн. Ярослава Мудрого. Згадується лише в іноз. джерелах. Друга дружина франц. короля Генріха I Капета (1031— 61), з яким урочисто побралася у м. Реймс (Франція) 19 трав. 1051. Цей шлюб деякі вчені розглядають як наслідок охолодження русько-герм. відносин (активних у 30-ті — 40-ві рр. 11 ст.). Мала двох синів: старшого, майбутнього короля Франції Філіппа I (1061—1108), і молодшого Гуго, засн. династії графів Вермандуа, одного з керівників 1-го Хрестового походу (див. Хрестові походи). Після смерті Генріха А.Я. залишила королів. двір. Регентом при малолітньому Філіппові став чоловік сестри покійного короля граф Балдуїн Фландрський. Будучи опікункою сина, А.Я. підписувала разом з ним деякі держ. грамоти. 1062 вона вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий раніше очолював феод. опозицію до її чоловіка. Оскільки Рауль уже мав законну дружину, церква не визнала його новий шлюб, і Папа Олександр II відлучив його від церкви. Після смерті графа 1074 А.Я. вернулася до двору сина. Вона продовжує ставити свій підпис на держ. актах. На одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева» (латиною). Відомий лист рим. папи Миколая II до А.Я. (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості стосовно церкви (заснувала, зокрема, монастир св. Вінцента в Санлісі, на пн. від Парижа, де вона жила після смерті Генріха I). Востаннє ім’я А.Я. стоїть на документі 1075. Подальша її доля невідома. Дехто з істориків вважає, що вона вернулася на Русь, однак цьому немає підтвердження в джерелах. Наприкінці 17 ст. вчений абат Менетріє виявив надгробок А.Я. у церкві
Пам’ятник Анні Ярославні — королеві Франції. Франція, м. Санліс, монастир св. Вінцента.
зи). Втрачені, очевидно, під час пожежі Рима 387 до н. е., А. були відновлені по пам’яті, зібрані в 80 книгах (Annales Maximi — Великі А.). Ведення А. припинилося між 123 і 114 рр. до н. е. А. не збереглися, проте відомості про них та їхній зміст є у тв. давньорим. істориків. Останніх традиційно називали анналістами, а свої тв. анналісти називали А. У Європі А. були поширені до 13—14 ст. Велися вони переважно в монастирях. Середньовічні А. часто називали ще й хроніками. Починаються вони від «сотворіння світу» або ж Різдва Христового, писалися здебільшого лат. мовою. Для свого часу вони мали істор. значення, інколи їх виклад мав і прагматичний характер, був логічно обумовлений. А. разом з «Історіями» стали основою для появи пізніших хронік. Найвизначніші середньовічні А.: «Аннали франкського королівства» (Annales regni francorum, 8—9 ст.), Фульдські аннали (680—901), Сен-Бертенські аннали (741—882), Реймські аннали (10 ст.), Хільдесхеймські аннали (до 1137), Кведлінбурзькі аннали Ламберта Герсфольдського (11 ст.), Празькі А. (899—1220), Генуезькі А. (1099— 1294) та ін.; 2) назви деяких сучасних міжнар. істор. журналів (див. Анналів школа).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АННА ЯРОСЛАВНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
