АДРІАН (світське ім’я — Андрій; 02.10.1627, за ін. даними, 1636 — 15.10.1700) — останній патріарх Моск. та всія Русі (1690—1700) перед фактичним скасуванням патріаршества в Російській імперії (1721) Петром I. Рік і місце прийняття постригу невідомі. 1678 патріархом Йоакимом призначений архімандритом Чудового монастиря. Після придушення бунту стрільців 1682 А. як найбільш довірена особа патріарха клопотав перед царським двором з приводу прийняття чолобитної бунтівників про покаяння та вибачення їх вини. 21 берез. 1686 рукопокладений митрополитом у м. Казань (нині місто в Татарстані, РФ), де написав кн. «О древнем предании Св. Апостола й Св. отец, како подобает всякому православному християнину на знамение креста на лице своем руки своєя персты
й кия слагати, й како на себе оный изображати». Після смерті Йоакима 24 серп. 1690 за наполяганням матері Петра I, цариці Наталії Кирилівни Наришкіної, А. поставлений патріархом Моск. Рішуче боровся з будь-якими проявами єресі. Зокрема, за його наказом було заслано до Іпатіївського монастиря авторів богословського трактату «О единой восточной и западной церкви» — вчителів шк. в Заіконоспаському чоловічому монастирі (Москва) братів Ліхудів, звинувачених у неправильному трактуванні обряду Євхаристії; підготовлено на захист православ’я твір «Щит веры»; проведено два Собори РПЦ, за постановою яких запідозрених у єресі владик позбавлено каф-р та заслано на Соловки (Соловецькі о-ви у Білому м., нині тер. РФ). А. послідовно виступав проти реформ Петра I та нерідко їх різко критикував. Перу А. належать кілька грамот, в яких відстоюється думка про недоцільність «ламання» старовини (зокрема, в одній з них заперечувалася практика гоління бороди). Виборюючи незалежність церкви від світської влади, А. наказав зібрати воєдино всі права і привілеї, надані церкві з часів перших християн. князів Київської Русі і до кін. 17 ст., маючи намір включити їх до нового уложення законів. За патріаршества А. в Рос. д-ві було введено нове літочислення — не від створення світу, а від Різдва Христового, а новий рік стали рахувати не від 1 верес., а від 1 січ. Опір з боку А. реформам став причиною того, що після його смерті вибори нового патріарха були відкладені на невизначений термін. Літ.: Устрялов Н. История царствования Петра Великого, т. 1. СПб., 1858; Письма и бумаги Петра Великого, т. 1. СПб., 1883; Русский биографический словарь, т. 1. СПб., 1896; Соловьев С.М. История России с древнейших времен, кн. 7. М., 1991. В.М. Горобець.
Санкт-Петербург) й Самарі (обидва нині РФ). У 1920-ті рр. — чл. Т-ва дослідників укр. історії, письменства й мови в Ленінграді (нині С.-Петербург). Від 1934 працювала в Ін-ті рос. літ. АН СРСР (1947—54 — зав. сектору). Наук. діяльність розпочала 1907 у семінарі з рос. філології, що діяв у Києві під кер-вом проф. В.Перетца. Брала участь у виявленні й публікації значної кількості пам’яток укр. історії і к-ри: рукописів і стародруків Волинського єпархіального давньосховища, Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії й б-ки Видубицького Свято-Михайлівського монастиря у Києві, матеріалів з українознавства архіву Рос. геогр. т-ва та ін. Автор бл. 200 наук. праць і публікацій переважно з історії рос. та укр. літ. й фольклору 11—18 ст. Осн. проблематика досліджень — істор. та текстологічний аналіз найвидатніших пам’яток давньоруського письменства («Слово о полку Ігоревім», «Повість временних літ», «Задонщина» та ін.), демократ. сатира, пародія, істор. повість, історія рос. та укр. театру 17—18 ст., бібліографічні праці. Відзначена Ломоносовською премією РАН (1917) і премією АН СРСР (1955). П. у м. Ленінград. Тв.: Сцена та костюм в українському театрі XVII—XVIII вв. «Україна», 1925, № 3; З історії сатирично-гумористичної рукописної української літератури XVII—XVIII ст. «Радянське літературознавство», 1957, № 4; «Слово о полку Игореве» и памятники русской литературы XI—XIII веков. Л., 1968. Літ.: Горячева Р.И. Варвара Павловна Адрианова-Перетц: Биобиблиография. М., 1963; Дробленкова Н.Ф. К 75-летию Варвары Павловны Адриановой-Перетц. «Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка», 1963, т. 22, вып. 2. Е.М. Піскова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АДРІАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
