АБСОЛЮТИЗМ (від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — форма держ. правління, за якої верховна влада повністю належить монархові (царю, імператорові, королю), здійснюється без представницьких інституцій та конституційних обмежень. Термін «А.» виник на рубежі 18— 19 ст. у середовищі вчених (уперше вжитий у Франції бл. 1796). У широкому сенсі він використовується для позначення необмеженої влади (тиранія, деспотія, диктатура, тоталітаризм тощо), у вузькому — для характеристики д-в ранньомодерної доби 16— 18 ст. і має виразний європоцентричний акцент. Вживання терміна «А.» щодо тих чи ін. сучасних соціополіт. явищ підкреслює присутній у них елемент (реальний чи уявний) атавізму. Становлення А. як соціополіт. явища тісно пов’язане з руйнуванням традиційного середньовічного сусп-ва, його станового ладу «вічних» соціальних ролей, і формуванням нового типу істор. спільності людей — нації. У ранньомодерну добу свідомість середньовіччя була підважена ідеєю природного права та заг.людських цінностей. Результатом цього стала, зокрема, міфологема суверена як першоджерела політ. влади. Спочатку її підтримали лише прихильники рим. права та крайні папісти (див. Папство), що розвивали теорію богопомазаності рим. папи, згодом вона отримала заг. визнання. У сусп. свідомості монархи (або подібні до них «вожді» держ. утворень) набували нових знакових рис: вони вже не вважалися «помазаниками» Божими, а стали символами нац. єдності. Пишатися немісцевим походженням стає для «національної монархії» поганим тоном. У сусп. свідомості монархія дедалі більше набуває ознак найважливішого інституту нац. д-ви. Але в цілому ранньомодерні держ. утворення залишалися «сумішшю традиційної харизматичної монархії та сучасної організації» (Ф.Бродель). Серед теоретиків А. було чимало видатних інтелектуалів Нового часу — Н.Макіавеллі, Ж.Боден, Т.Гоббс та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АБСОЛЮТИЗМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
