М.Баумгартен помилково писав про двох Борисів: Вячеславича та Всеславича, хоча сам погоджувався з можливістю їх тотожності (1750, р.34-35). Оскільки Борисв 1195 р. був друцьким князем (118, с. 105; 121, с.28), то він належав до потемків Рогволода Рогволодовича, тобто був Всеславичем. Друцький престол він успадкував по смерті батька. Певно той же князь займав полоцький престол у 1222 р., вигравши боротьбу з князями вітебської гілок полоцької династії бл. 1215 р. В.Татищев помилково вважав його Борисом Давидовичем, якого не існувало, і відносив до смоленської династії (1468, с.204-211). Неспроможність князя Бориса стримати наступ литовців, про який є відомості у польського хроніста М.Стрийковського, чиї джерела вивчені недостатньо, а також втрата впливу в землях латишів, привели до бунту полочан, відбитого в заплутаній «Повісті про Святохну». Цим скористались смоленські князі. 17.01.1222 р. смоленський князь Мстислав Давидович здобув Полоцьк і посадив там свого племінника Святослава Мстиславича, сина тодішнього київського князя (318, с.238-239; 1495, c. 184-194). Згідно «Повісті» Святохна була дочкою Казиміра Поморського. З поморських князів ним міг бути лише щецінський князь Казимір II Богуславич († 1219/1220 рр.). Поморсько-полоцький союз у першій чверті XIII ст. досить логічний: обидві сторони були зацікавлені у отриманні активності хрестоносців в Прибалтиці.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОРИС ВСЕСЛАВИЧ» з дисципліни «Князівські династії східної Європи»
