Князівські тамги, як родові знаки, що ставилися на межах, предметах і, навіть, на пряжках дружинників, відомі з X ст. Ті ж знаки зображувалися на монетах і печатках. З них розвинулися князівські герби, які вже фіксуються з початку XIV сг. (1954, s. 199-204; 957, с.241-244; 1748, s.99-130; 1986, s.41-82;2004, s.142-145; 2033, s. 118-119; 1715, т. 1). Герби Рюриковичів розвивалися на базі різновидів «тризуба» з доданням «хрестиків» та на базі зображень святих патронів (Юрія Змієборця, Федора Стратілата, Архістратига Михаїла). Герби Гедиміновичів були розвитком «колюмни» та «погоні». Дальший їх розвиток привів до появи «ліхтарів», «підков» та інших зображень, які могли бути різновидом як «тризуба» так і «колюмни». Змішання родин привело до змішання гербів. Правила їх творення, на зразок західноєвропейських, вступили в силу тільки десь з ХУІст. До цих пір, починаючи від Городельської унії 1413 р., яка дала поштовх герботворенню, взаємовпливи не підпорядковувалися ніяким нормам. Розв'язання цих проблем, тобто взаємозалежності «ліхтарів» і «острог» з «тризубом» та «колюмною» (яка також могла бути різновидом «тризуба») могло б допомогти у вирішенні питання походження тої чи іншої князівської родини. Пробував це зробити Ю Лузина, але надто тенденційно. Із включенням більшості князівств колишньої Володимиро-Суздальської та Рязанської земель до складу Московської держави, розвиток гербів у цих землях припинився. Інше спостерігалося у Великому Князівстві Литовському і коронних землях. Гербові братства з 1413 р. почала утворювати середня, а потім і дрібна шляхта. У XVI ст. з'явилася необхідність у спеціальних гербівниках. Перші впорядники гербівників поряд з відомостями про герби кожної родини вносили туди і відомості про саму родину, її походження, в тому числі і родові легенди. При критичному підході всі ці збірники зберігають неабияку цінність як джерела з князівської генеалогії. Ми користувалися гербівниками Б.Папроцького (бл. 1543-1614 рр.) (284), С.Окольського (1580-1653 рр.) (280), А.Кожовича-Віюка (1609-1677рр.) (257), К.Несецького (1682-1744 рр.) (278) і В.Вєльондка (1744-1822 рр.) (303). Незважаючи на цілий ряд помилок і неточностей, у цих довідниках міститься немало оргигінальних відомостей, які почерпнуті з втрачених нині джерел. На вищому науковому рівні виконаний рукописний гербівник Вацлава Руліковського (друга половина XIX ст.), у якому зібрані матеріали з генеалогії київської шляхти (13,7444/II, ч. 1-4). Переважно на таких матеріалах грунтуються популярні польські довідники і енциклопедії з генеалогії князівських і шляхетських родів (249; 2133; 2134; 1984; 2063; 2083).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕРБІВНИКИ ЯК ДЖЕРЕЛО З ГЕНЕАЛОГІЇ КНЯЖИХ РОДИН» з дисципліни «Князівські династії східної Європи»
